«Цими рукавицями Луценко закликає братися за справу, позбавлятися рабської покори…»

Свій внесок у відстоювання демократії в Україні робить і дружина політичного в’язня Юрія Луценка Ірина, кандидат у народні депутати від Об’єднаної опозиції. Під час візиту на Форум видавців кореспондент «Високого Замку» поспілкувався з нею на актуальні теми дня.


— Попри свої відомі проблеми з чоловіком ви встигли вирватися на книжковий ярмарок у Львові, куди завжди приїжджав Юрій Луценко…

— Я брала участь у «круглому столі» цього Форуму. Зачитала привітання від Луценка. І подякувала Форуму — бо за допомогою книжок, яких за ґратами Юрій перечитав понад двісті, йому вдалося втриматися як людині, не озвіріти від несправедливості, безчинств, знущань.

— Людей цікавить нинішнє життя-буття «польового командира Майдану», його самопочуття…

— Юрій приїхав у Менську колонію з гепатитом, цирозом печінки першої стадії. У нього цукровий діабет, відкрилися чотири виразки. Але треба знати Луценка. Він — мужній воїн, хоча і хворий. Про свої болячки не говоритиме ніколи. Завдяки напору міжнародної спільноти Юрія вдалося у квітні на 10 днів покласти у лікарню, де його трішечки підкріпили. З ліками, які рекомендували медики, його завезли у колонію. Але ясно, що влада не збирається лікувати Луценка.

До Юри прийшла тюремна фельдшериця пенсійного віку (кличка у неї — «мазюка», бо у всіх випадках маже одним і тим же). Сказала чоловікові, що у колонії його «дуже люблять». Що «під нього», знаючи, що мав приступи, виділили два уколи баралгіну, два уколи но-шпи. Ось таке «лікування»…

Роль іншого лікаря виконує… ув’язнений. Зрозуміло, він — далекий від медицини. Єдине поліпшення порівняно із СІЗО — на зорі Юра може дивитися уже не через ґрати. Якщо раніше кілька діб чекав на прогулянку у «кам’яному мішку», то тепер може вийти подихати свіжим повітрям у будь-яку хвилину.

Водночас режим набагато жорсткіший. О шостій — підйом. Заправив ліжко — і вже не маєш права на нього лягти. З дев’ятої — робота. Луценко шиє брезентові рукавиці. Ми, його рідні і соратники, замовили таких рукавиць уже тисячу, проштампували на них заклик «Україна в твоїх руках» — і роздаємо людям. Ці рукавиці будуть посланням від Луценка про те, що саме народу України доведеться виконати тяжку працю звільнення України від цього режиму. Уся надія не на 450 депутатів, які прийдуть у парламент. Луценко звертається до багатомільйонної армії українців: Україна у ваших руках! Кожен повинен прийти на виборчу дільницю і проголосувати, не можна залишити для фальсифікаторів жодного бюлетеня. Не може бути байдужих, песимістів, відчужених людей. Усі повинні об’єднатися у своєму спротиві.

Разом із Юрієм в одній камері ще четверо засуджених. Думаю, ці люди відповідно підготовлені, наглядають за ним й інформують адміністрацію.

Як захисникові Юрія мені не дають змоги спілкуватися з ним напряму — тільки через скло. Пресу передавати теж не можна. Хочуть відкривати його листи, хоча ми надали йому спеціальну папку адвоката і захисника, поміщена в якій кореспонденція не повинна підпадати під цензуру. Придумують різні причини, щоб не дати Луценку подзвонити до рідних, друзів.

Якось до Юрія прийшли представники Пенітенціарної служби і сказали: «Зараз починаються вибори. Вам заборонено говорити про політичну ситуацію». Все зводиться до одного: ти маєш працювати, але маєш перестати думати, маєш зігнутися. Цими рукавицями Луценко закликає братися за справу, позбавлятися страху, рабської покори…

— Незабаром мине половина призначеного Юрію Луценку покарання. Після цього терміну можна буде просити про пом’якшений режим, умовно-дострокове звільнення. Крім відповідної заяви, треба ще й «хорошу поведінку». Можливо, тепер вашому чоловікові треба бути «тихіше води, нижче трави»?..

— Умовно-дострокове звільнення може бути для всіх — тільки не для Луценка! Не для того влада незаконно його арештовувала, тримала по 12 годин на судових процесах, щоб випустити на волю перед президентськими виборами. Це не входить у наміри Банкової. Її плани — ще більше ізолювати Луценка. Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу у Луценка є право на телефонні розмови без обмеження. Однак їх все одно обмежили, постійно переривають. За тиждень зміг додзвонитися лише двічі. Як тільки Юрій заводить розмову про політичні події, зв’язок «вирубують».

Недавно тюремники зробили заяву, що Луценко «вчинив спротив» — відмовився виходити з кімнати, де відбуваю­ться телефонні розмови. Приїжджаю до Юрія і запитую: що відбулося? Виявляється, мій чоловік зробив двадцять безуспішних спроб додзвонитися. Згідно з тюремними правилами, до телефону його супроводжує сержант. Коли Юрій робив свою 21-шу спробу, заходить керівник з техніки безпеки і наказує: твій час вичерпаний — виходь! Юрій відповідає: мені не дозволено ходити по території без супроводу. Як тільки прийде сержант, я відразу встаю, кладу свою телефонну карточку — і йду. Але поки немає сержанта і ніхто не претендує на місце біля телефону, я зроблю ще декілька спроб подзвонити. Жодного спротиву, жодного хамства з боку Луценка не було.

Наступного дня після інциденту Юрія викликали на засідання кваліфікаційної комісії і сказали: ми вам робимо попередження, бо повелися неадекватно. Юрій просить: приведіть того працівника, хочу подивитися йому у вічі. Приходить — очей не піднімає…

Влада не збирається робити жодних поблажок Юрію Луценку. Навпаки, штучно, на порожньому місці робить «комедію» — щоб не дати йому можливості скористатися пільгою, про яку ви говорили. Тепер після винесеного попередження час, коли можна буде клопотати про пом’якшений режим, зміщається на півроку — за умови, що до Юрія не виникне нових зауважень.

— Вам не здається, що Захід не достатньо наполегливий у своїх вимогах щодо звільнення українських політв’язнів? Що заяви західних політиків, зокрема на Ялтинській конференції Пінчука, лише стрясають повіт­ря…

— Не думаю, що це так. Для західних держав з їхньою усталеною демократією було би прецедентом, якби вони вказували українській владі, що їй чинити у своїй країні. Лідери цих країн можуть робити зауваження, можуть ігнорувати Януковича. Нашому президенту вже не подають руки. Його поїздки в Європу і за океан скоротилися до недопустимо низького рівня. Багато керівників держав виявляють до Януковича огиду. Але суть проблеми в іншому. Про свавілля, яке твориться у нашій державі, Європа і Америка говорять уже другий рік. У мене запитання до людей, які живуть у цій державі: шановні, ви сидите на кухнях і клянете Януковича, «незлим тихим словом» згадуєте Ющенка, який своїм «противсіхством» довів до цієї ситуації. Але чому ви мовчите? Не повинно бути песимізму! Не можна мовчати! Не можна один раз відстояти на Майдані, скласти руки і чекати, що прийде добрий демократ»! Владу треба контролювати! — щоденно, щохвилинно! Не може Захід зробити за нас нашу внутрішню роботу!

Зрештою, бачимо лише зовнішні прояви «м’якого» тиску Заходу на українську владу. Думаю, після виборів його реакція буде значно серйознішою. Західні лідери вкрай занепокоєні ситуацією з українськими політв’язнями. Вони знають, що Янукович не збирається виконувати рішення Європейського суду з прав людини, не збирається випускати Луценка, визнавши, що той зазнав політичних переслідувань. Звичайно, Янукович може розрахуватися з Луценком, виплативши йому 15 тисяч євро компенсації. Такими ж подачками розраховується Янукович і з усім українським народом. Понад 56 млрд. вивізши в офшорні зони, вони відкуповуються перед людьми крихтами — то дають по 100 грн., то по кілограму гречки, то по пляшці олії. Це ціна українця? Україна перетворюється в тушку! Ми продаємо свої душі, свою долю, долю своєї держави. Це огидно!

— Якщо рішення Європейського суду щодо незаконного затримання і взяття Юрія Луценка під варту набуде чинності, як ваш чоловік планує розпорядитися отими 15 тисячами євро моральної компенсації?

— Віддасть на благодійні цілі. Ми, дякувати Богу, з руками-ногами. У нас є багато друзів — допоможуть. Турбує інше — те, що зараз Азаров забирає кошти від «Охматдиту», які мали піти на лікування дітей від ДЦП, онкологічних хвороб, гепатиту, туберкульозу. За ці кошти, прикриваючись Євро-2012, яке закінчилося у липні, влада тепер купує бронежилети, водомети, дубинки, каски, обмундирування для спецназу, який, очевидно, готується розганяти мітинги. Влада боїться заворушень. Розуміє, що довела людей до краю.

Мова не про 15 тисяч євро, якими вони хочуть відкупитися від Заходу. У мене запитання до Януковича як до гаранта Конституції: де справедливість? Чи ти, «гаранте», покараєш заступника Ген-

прокурора Кузьміна, інших фальсифікаторів справи Луценка — Войченка, Деркача, Вовка, Царевич, Медушевську, Пілаєву і всіх решту, які брали участь у цинічному процесі над Луценком і які своїми діями завдали шкоди авторитету державі? Хто поверне Луценку його зневажені права і здоров’я?

— Після того, як ваш чоловік опинився в ізоляції, чи не поменшало у вас друзів. Чим вони вам допомагають?

— Друзів, у моєму розумінні цього слова, у нас як було небагато — п’ятеро — так їх і залишилося. Жоден не відступився. Від них йде серйозна підтримка: матеріальна, юридична, зовнішньополітична. Зворушливим був випадок, коли міліціонери — генерали, майори, рядові, — виявляючи незгоду із звинуваченням на адресу свого колишнього міністра, зібрали кількасот тисяч гривень, щоб компенсувати начебто завдані ним збитки. Навіть у таборі «регіоналів» є нормальні люди, які не згідні з політикою Януковича. Вони теж висловлюють нам слова підтримки, є і від них матеріальна допомога. Той же Тарас Чорновіл, який не раз опонував моєму чоловікові, якось сказав, що один із небагатьох, у кого йому хотілося би попросити пробачення, це — Юрій Луценко. Навіть у школі, де вчиться мій менший син Віталик, учні, які раніше обзивали його «сином зека», кардинально змінили своє ставлення, тепер підтримують його.

Але найголовніше для нас — мішки паперових листів, тисячі електронних листів, які отримує­мо у «Народній Самообороні» від людей, ті потиски рук, які відчуваю, коли іду київськими вулицями. Кожен другий просить нас «не хитатися». А ми і не хитаємося. Не можу не висловити слова подяки принциповим журналістам, які допомагали нам показати суспільству цей цинічний судовий процес. Вони були нашим судом присяжних.

Свою битву, свій суд перед суспільством ми виграли. Зараз стоїть питання: чи готове суспільство виграти свій бій?

А тим часом...

Юрій Луценко передав на волю свого листа «Правила Клізми», де описує порядки у Менській колонії. Екс-міністр розповідає про те, як його намагаються принизити тюремники. Їхню активність саркастично порівняв із «радянським Законом Клізми», суть якого полягає у тому, що «Правило перше: кожна піпетка хоче стати Клізмою. Правило друге: все робиться через зад». Луценко, зокрема, описує, як тюремники виконали «важливу місію» — для «замовника» зняли на відео його, коротко стриженого, зі шваброю під час миття підлоги. А потім активно відзначили цю подію на природі, про що засвідчило наступного дня масове вживання тюремниками жуйки «Орбіт»…