Лейф УЛЬССОН: «Транстремер продовжує писати навіть після інсульту...»


Лейф Ульссон — драматург, режисер, актор, перекладач та добрий друг Тумаса Транстремера, лауреата Нобелівської премії з літератури 2011 року. Сам Тумас, за станом здоров’я, не може їздити світом та читати свої вірші. Цю місію часто виконує Лейф Ульссон. Ще 25 років тому він полюбив поезію Транстремера, почав читати її на публіці. А сім років тому Тумас, дізнавшись про це, запросив його до себе додому в Стокгольм. “Мої вірші тепер — твої”, — сказав Лейфу Транстремер. Так вони стали друзями. За словами Лейфа, в поезії Транстремера він захоплюється великою Таємницею, яка не може бути розгадана... Лейф Ульссон представлятиме шведську поезію та вірші Транстремера зокрема на XIX Форумі видавців у Львові. Напередодні свого візиту в Україну драматург розповів про своє життя, театр, залюбування творчістю нобелівського лауреата та дружбу з ним.

— Лейфе, розкажіть про себе, про свою діяльність в галузі культури...

— Кілька років керував сценічною школою Skara Skolscen. Деякі мої учні стали відомими акторами, працювали з Інгмаром Бергманом та Стенлі Кубриком (Марі Річардсон). Спілкувався с Жаном-Луї Барро, Жанною Моро, Аріаною Мнушкіною, а більш за все — з Роджером Бліном, людиною, яка вперше поставила «Чекаючи на Годо», тим самим відкривши Семюеля Бекета для сцени. Роджер Блін навчив мене багато чого в галузі театру і мистецтва, більш ніж будь-хто. Були близькими друзями аж до його смерті в

1980-х. Перекладаю французьку драматургію шведською мовою. Всього переклав 30 п’єс, поставив 20 вистав та кілька мюзиклів, знімав фільми. Провів більше ста радіопрограм для «Радіо Швеція» про культуру. В 2010 році нагороджений «Золотим Мікрофоном».

— Що привело вас на театральну стезю?

— Моє дитинство пройшло на фермі в Західній Швеції. Багато читав, і ті книжки, які прочитав, спонукали мене складати п’єси і драматичні сценки з товаришами по іграх. Ми були Гекльберрі Фінном, Тарзаном і, звичайно, індіанцями та ковбоями. Моя мама також заохочувала мене читати та займатися мовами.

— А чим займаєтесь зараз?

— Готуюсь до турів з поезією Транстремера Швецією, а також Німеччиною, Францією, Алжиром, Норвегією, Монголією та Іраном. Даю театральні майстер-класи та ставлю п’єси, наприклад, «Фрекен Жюлі» Августа Стріндберга, в університетських театрах за кордоном. Допомагаю перекладачам з інших країн, пояснюю ті висловлювання і метафори у поезії Транстремера, які їм здаються складними або дуже «шведськими».

— За що любите поезію Транстремера?

— За її простоту. Метафори конкретні і прості, майже простодушні. Так могла б думати і говорити дитина. Вони дивують. На перший погляд — недоречні, але вони випливають із ірраціональних законів роботи мозку, тим самим формуючи сенс. Так поет може виразити цілий всесвіт думок в кількох прозорих словах.

— Які з його робіт вам найближчі?

— Його вірші про сни, мандри та смерть. Ті, де він торкається містерії нашого існування, де висвітлені його духовність та віра. Інколи відчуваю, що це — мої думки, але відображені в концентрованій формі кращим поетом. Та справжній скарб — його автобіографія «Спогади бачать мене».

— Як у вас з’явилася ідея читати вірші Транстремера на публіці?

— Двадцять років тому мені довелося читати шведську поезію в Парижі разом з видатним піаністом Ларсом Хьоглундом. Вирішили продовжувати такі виступи, та сім років тому зупинилися на поезії Тумаса. Без вагань, бо обидва любимо те, що він пише. Через місяць наша прем’єра відбулася у сільській церкві. Потім цим зацікавився ще один мій друг, один з кращих шведських композиторів та флейтистів, Бьорн Геесон Лінд, і за шість років ми втрьох об’їздили багато місць.

— Що найбільше цікавить публіку на ваших виставах, присвячених Транстремеру?

— Багато людей підходять до мене і кажуть, що вони виявили, що можуть слухати поезію і розуміти її. А потім ними опановує цікавість, і вони самі починають більше читати. Інші знають багато віршів, але отримують задоволення, слухаючи їх, та хочуть слухати знову і знову. Багатьох хвилює поєднання поезії та музики, яке творимо у більшості випадків.

— А які вірші публіка любить найбільше?

— Ті, в яких ідентифікує себе: свої мрії, контакти з природою, відкриття нової образності, поетичну мову, яку вони можуть зробити своєю власною. І в яких відображена духовність нашого видатного лауреата Нобелівської премії 2011 року. Добираю такі вірші, які б мали відношення до літератури, музики, природи країни, де виступаю. Або ж це вірші з деяким політичним підтекстом, наприклад, “Друзям за кордон”. Хоча більшість творів цього поета цікава усім, навіть вірші про наші північні снігові краєвиди були зрозумілі нігерійцям…

— Яку програму збираєтеся показати у Львові?

— У Львові читатиму на п’яти заходах. В один із днів це буде повна програма в Музеї історії релігії, з органною музикою, в інші — по кілька віршів. Вибір поезії, в основному, той же, що і в інших місцях, але він також залежить від того, що перекладе українською мовою мій львівський друг Лев Грицюк.

— Яка Транстремер людина?

— Він — надзвичайно освічена, начитана людина. Багато сміється, коли натхнений. Скромний, дуже хороший слухач.

Більше 20 років тому він переніс інсульт, після цього в нього паралізований правий бік тіла, а мова обмежена кількома словами. Незважаючи на це, він прагне бути зрозумілим з допомогою знаків, жестів, малюнків у блокноті або літер, що показує вказівним пальцем лівої руки. Очі також говорять багато.

Тумас не пенсіонер, що вийшов на спочинок, ні. Він бере участь у літературних семінарах. Пара, що живе разом близько 50 років, щодня прогулюється, проводить літо на острові Рунмарьо, на кілька тижнів виїжджає за кордон. Їхній улюблений курорт — на Кіпрі. Вони приймають безліч гостей.

— Він зараз пише?

— Продовжує писати навіть після інсульту. В основному — короткі вірші, на зразок хайку. Знаходить ідеї в своїх щоденниках, цитатах і нотатках, переносить їх на папір, в чому йому допомагає дружина Моніка.

— А іншою творчою діяльністю займається?

— Грає на роялі. Щоразу, коли приходжу до нього, він йде до роя­ля, спираючись на тростину, та грає п’єси, написані для лівої руки. Деякі композиції присвячені йому, наприклад, «Транстремеріана» Мориса Каркофф. Його м’яка, артистична рука пестить клавіші, його обличчя випромінює спокійну зосередженість, його очі блищать. Я такий щасливий, що зафільмував його під час гри на роялі...

— Які ваші враження про атмосферу у їхній родині?

— Спокійна, скромна, турботлива атмосфера. Інтелектуальна, але не надто академічна. Вони живуть у великій квартирі на четвертому поверсі будинку на південному березі Стокгольмської гавані, з чудовим видом на воду. Одна кімната повністю зайнята перекладами його віршів. Моніка — права рука Тумаса, його представник у більшості випадків. Оскільки його запас вимовних слів обмежений, вона перекладає те, що він хоче висловити, та відповідає на запитання, якщо знає відповіді з минулого. Вона терпляча жінка. У неї інтуїтивний активний діалог зі своїм чоловіком. Чудово розуміє його потреби, піклується про його відпочинок та добробут. Моніка колись працювала медсестрою.

— Чи змінилося їхнє життя після нагородження Тумаса Нобелівською премією?

— Так, це був період метушні. Вони порівнюють його з цунамі. Нікуди не сховаєшся, все — на публіці. Моніка казала: «Зараз ми тільки й чекаємо, коли оголосять наступного нобелівського лауреата».

— Чим вам цікава Україна?

— Був в Україні більш ніж 5 років тому, як член журі на музичному фестивалі в Балаклаві. У мене залишилося сильне бажання приїхати знову, глибше пізнати культуру, музичність, поетичність та інтереси вашого народу. За ці роки в мене з’явилися дорогі мені друзі у вашій країні. Мені цікава ваша історія, яка пов’язана зі Швецією та з тим місцем, де я живу. На початку XI ст. королівська дочка Інгігерда вийшла заміж за Ярослава Мудрого і стала Іриною Новгородською та Київською, а пізніше — святою Анною Київською. Вона народилася за 10 кілометрів від того місця, де живу я. Написав і поставив п’єсу про неї...

Транстремер — нобелівський лауреат з літератури 2011 року. Психолог за освітою. Працював за фахом у в’язниці для неповнолітніх, пізніше — з людьми, які отримали тяжкі (часом невиліковні) каліцтва на робочих місцях. Його перші вірші з’явилися, коли він навчався в університеті (у віці 17-18 років). Живе разом з дружиною Монікою в Стокгольмі. У них дві доньки, Емма та Паола. Він зараз — один з найбільш читаних сучасних поетів. Є більш ніж 60 перекладів його поезії різними мовами, повністю або частково.

Лейф Ульссон — шведський театральний режисер, перекладач і автор історичних п’єс.

Розмовляла Світлана Дзюба.