У хлопчиків аутизм діагностують у чотири рази частіше, аніж у дівчаток

Якщо у 2023 році було зареєстровано 730 дітей з аутизмом, то у 2024-му ці показники зросли до 838 випадків.
Це свідчить про нагальну потребу у впорядкуванні системи реагування та підтримки таких дітей. Слід зазначити, що ми говоримо тільки про зареєстровані випадки.

Станом на кінець 2023 року в Україні виявили близько 21 тисячі дітей з розладом спектра аутизму. У хлопців такі розлади діагностують у чотири рази частіше, ніж у ді­вчат. Цю динаміку пояснюють не лише покращенням ранньої діа­гностики та зростанням обізна­ності серед батьків і фахівців, а й іншими чинниками — зокрема ак­тивізацією міжвідомчої співпраці та доступом до освітніх ресурсів.

Про те, як зрозуміти, чи в дити­ни є розлад аутистичного спектру (РАС) та що потрібно робити для правильного інтегрування малечі в соціум розповіла лікар-психі­атр вищої категорії, психотера­певт, керівниця Клініки психіч­ного здоров’я дітей, підлітків та молоді КНП ЛОР «Клінічний центр дитячої медицини» На­талія Євченко (на фото).

— Наталіє Олександрівно, як зрозуміти батькам, що в їхньої дитини аутизм, тобто які озна­ки цієї недуги?

— Ознаки аутизму у дітей мо­жуть проявлятися ще у ранньому віці - до першого року життя.

Інколи діти ще до року можуть проявляти загальмованість у фі­зичному й емоційному розвитку. Це можна помітити по тому, що дитя не усміхається у відповідь, не шукає зорового контакту з близькими, не тягне ручки, щоб його взяли на руки.

Також дитя може уникати кон­такту, відвертатися від батьків, бути ніби відстороненим. Насто­рожити батьків має і те, що після пробудження дитина довго мов­чить, не плаче й не кличе дорос­лих, поводячись так, ніби не по­требує сторонньої уваги.

Однак найчастіше у віці до року жодних симптомів може й не бути помітно. Бо ознаки аутиз­му найпомітніші у віці від півтора до двох років. Тоді батькам треба бути найбільш уважними. Бо може статися так, що дитина, яка доне­давна розмовляла, любила спіл­куватися, враз стала замкнутою і перестала говорити навіть те, що промовляла досі.

Отож перша ознака — це те, що дитина перестала реагувати, коли до неї звертаються батьки. Вона не звертає уваги навіть на голос матері. Якщо нормотипована дитина не відповідає словами, то бодай голову повернути має.

Проте не лише мовленнєвий контакт є ознакою. Також це інші, для прикладу, побутові звички. Коли дитина відмовляється від якоїсь їжі - від рідкої або густої тощо.

Окрім того, можуть з’являтися ритмічні рухи без жодної мети, пе­ріодично — емоційне збудження, істерики, плачі, крики.

— Чи аутизм виліковний?

— Ні, аутизм невиліковний. Це розлад розвитку, пов’язаний з особливостями функціонування мозку, і не є хворобою, яку мож­на вилікувати. З таким нейророз­витковим розладом людині треба жити все життя. Однак існують ефективні методи корекції та адаптації. Раннє втручання і сис­тематична праця суттєво допомо­жуть такій людині жити. Особливо важливо розпочати це у віці до 6 років. Треба сприяти дитині у со­ціальній адаптації, навчити її самій себе обслуговувати, взаємодіяти з однолітками, дорослими.

Над цими завданнями мають працювати не лише лікарі, тут важлива й роль батьків. Одне сло­во, це завдання спільне, і над ним треба працювати і в садочку, і під час прогулянок…

До 6−7 років можна досягти дуже добірних результатів, якщо з дитиною інтенсивно займатися.

— Якими є причини виник­нення аутизму?

— Причини аутизму до кінця не з’ясовані, але насамперед це складний розлад, генетична па­тологія. Інші ж причини, як-от вак­цинація чи стресові ситуації - не підтверджені науковцями.

— Які помилки роблять бать­ки у вихованні дітей з аутиз­мом?

— Одна з найбільших — надія на те, що дитина переросте, і затя­гують візит до спеціаліста задля діагностики та корекції. Батьки бояться почути діагноз. Проте зволікання призводить до втрати такого необхідного та важливого часу.

Тому, побачивши певні озна­ки, не зволікайте, а звертайтеся насамперед до сімейного лікаря, адже він має необхідну базу знань щодо ментального здоров’я дітей і визначить, які наступні кроки слід зробити чи скерувати до дитячого психіатра.

Ще одна помилка — це думка, що з такою дитиною мають пра­цювати лише фахівці. Ні, вдома теж має бути продовження робо­ти, яку проводить психолог. Як це робити — можуть навчити лікарі. Також активно в Україні розвива­ються інформаційні платформи.

Окрім того, у батьків часто ви­никає ілюзія швидких результатів і порівняння своєї дитини з інши­ми. Усе це може лише посилити стрес і батьків, і дитини.

Надзвичайно великою помил­кою є пошук «чудодійних» альтер­нативних методів, які не мають жодної наукової бази. Батьки по­чинають шукати якісь додаткові методи допомоги, які не є ні до­казовими, ні ефективними. Втра­чають цінний час і гроші, а резуль­тату немає.

— Як навчити дітей спілкува­тися з ровесниками, які мають аутизм?

— Важливо у їхніх однолітків формувати повагу, доброзичли­вість, пояснювати, що їхній одно­класник чи подруга з аутизмом — не «дивний», а просто сприймає світ по-іншому. Зараз, як свідчить статистика, таких дітей чимало, тому треба допомогти їм адап­туватися та й самим звикнути до їхньої присутності та підтримува­ти їх.

— Чи правда те, що такі діти мають унікальні здібності?

— Так, багато дітей з аутизмом мають унікальні здібності - вони можуть бути надзвичайно уважни­ми, мати феноменальну пам’ять або глибокі інтереси у певних сферах. Однак вони не завжди можуть розкритися, бо їм страш­но в соціумі. Тому до них треба виявляти увагу — не надмірну, а доброзичливу. Це їм допоможе в адаптації.

Отож аутизм не є вироком. Без перебільшення можна сказа­ти, що аутичні люди можуть жити абсолютно щасливим і повним життям. Навіть серед відомих ви­датних і геніальних особистостей є люди з аутизмом.

Наприклад, Альберт Ейнштейн насилу вступав в контакт з іншими людьми. Він погано вчився у шко­лі, відчував труднощі у вираженні думок. Майбутній вчений свого часу не міг знайти роботу, тому що не любив спілкуватися з людь­ми і не міг терпіти дотиків.

Моцарту, як і багатьом аутис­там, була властива відсутність міміки. Були стереотипні рухи ру­ками і ногами. Музикант володів надчутливим слухом, занадто різ­кі та гучні звуки викликали у нього больові відчуття. У Моцарта часто змінювався настрій. Але це не за­вадило йому стати видатним ком­позитором.

Історичні факти свідчать, що Чарльз Дарвін теж був аутистом. Він рідко зустрічався з людьми, любив бувати на самоті. Контакт з іншими підтримував за допо­могою писання. Він колекціону­вав різні предмети. Але все це не завадило йому стати геніальною людиною і створити еволюційне вчення, якого дехто дотримується досі.

— Як діяти батькам, у яких є такі діти, до кого звертатися?

— На Львівщині функціонує низка державних і приватних цен­трів, де батьки дітей з аутизмом можуть отримати кваліфіковану допомогу. У таких центрах — зо­крема для дітей, підлітків і молоді - працюють фахівці, які надають всю необхідну інформацію бать­кам і безпосередньо працюють з дитиною. Це можуть бути психо­логи, психіатри, інші спеціалісти, які допомагають і в діагностиці, і в подальшій терапії.

Зараз на Львівщині старту­вала масштабна інформаційно-роз'яснювальна кампанія з впро­вадження маршрутів допомоги, яку запустили у відповідь на зрос­тання кількості випадків серед ді­тей. У межах кампанії тривають зустрічі медиків, батьків та педа­гогів, щоб дати батькам, педаго­гам і фахівцям охорони здоров’я чіткий і доступний алгоритм дій за виявлення симптомів хвороби. Також громади отримають прак­тичну модель взаємодії з міжсек­торальними службами. Для нас важливо розгорнути кооперацію, співпрацю між медиками, осві­тянами, батьками, аби діти з ау­тизмом почувалися комфортно у суспільстві, аби інші діти почува­лися комфортно біля них. Осо­бливо це важливо у складний час війни.

У підсумку нашої розмови дам низку порад батькам, які зіткнулися з РАС:

• прийміть особливості своєї дитини — не намагайтеся «виліку­вати»;
• створіть чіткий розпорядок дня;
• спостерігайте за сенсорни­ми потребами дитини;
• підтримуйте спілкування — навіть якщо дитина не говорить, розвивайте альтернативні форми комунікації;
• співпрацюйте з фахівцями: звертайтеся до ІРЦ, логопедів, психологів, корекційних педаго­гів;
• дбайте про себе — піклую­чись про дитину, не забувайте про власне емоційне здоров’я;
• звертайтеся по допомогу, спілкуйтеся з іншими батьками.

Автор Анна Врублевська