Передплата 2024 «Добра кухня»

Якщо голова обертом — ідіть до невролога!

Неприємне відчуття запаморочення бодай раз у житті відчував кожен. Більшість безтурботно вважають його ситуативним нездужанням і не надають значення цьому симптому. Чим загрожує таке легковажне ставлення до власного здоров’я? Що спричиняє запаморочення і чому може крутитися голова, — розповідає доказова неврологиня Олександра Попова

— Насамперед з’ясуймо, який стан нездужання назива­ють запамороченням?

— Запаморочення — це відчуття обертання голови, навколишніх предметів або відчуття нестій­кості, провалювання, ніби земля йде з-під ніг. Люди можуть відчу­вати нечіткість зору, потемніння в очах. Нерідко запаморочення супроводжується «мушками» пе­ред очима, шумом у вухах, інши­ми неприємними симптомами. Запаморочення — це найчастіша скарга пацієнтів на прийомі у лі­карів. Із популярних скарг можна виокремити загальну слабкість, туман в голові, нудоту. При цьому тривалість запаморочень може бути різною: від декількох секунд до кількох днів. Причина такого малоприємного стану людини — у вестибулярному нерві, що викли­кає периферичне запаморочен­ня (трапляється у 80% випадків), а може бути центральним, коли задіяний головний мозок. Кожна скарга, кожен опис — дуже важ­лива інформація для фахівця. Для правильної діагностики лікаре­ві важливо знати, коли виникли симптоми: раптово зранку, турбу­ють періодично або присутні май­же постійно. Тому діагностувати запаморочення дуже непросто.

— Які негаразди зі здоров’ям можуть спричинити запаморо­чення?

— Причин насправді багато. Ми щодня піддаємося стресу, триво­зі, тому в більшості випадків тра­пляється психогенний тип запа­морочення, який потребує роботи з психотерапевтом. Найчастіше це неприємне відчуття виникає, коли проблема зосереджена в структурах внутрішнього вуха. Перше — це ДППЗ — доброякісне пароксизмальне позиційне запа­морочення. Механізм складний, але спробую пояснити: отоліти — маленькі кристалики кальцію — накопичуються у півколових ка­нальцях, рухаються в ендолімфі, подразнюють волоскові клітини та спричиняють напад запамо­рочення. Найчастіше він виникає зранку, коли встаємо з ліжка, за повороту на інший бік в ліжку, змі­ни положення тіла.

Інші причина запаморочення — вестибулярний нейроніт, вірусне захворювання вестибулярного нерва; хвороба Меньєра — для неї характерне відчуття тиску у вусі, шуму, прогресуюча втрата слуху, запаморочення; артеріальна гі­потензія — схильність до низького артеріального тиску.

Запаморочення може виника­ти внаслідок порушення глибокої чутливості внаслідок цукрового діабету (відчуття простору, ватних ніг тощо), дефіциту вітаміну В12.

Не забуваймо й про вплив де­яких лікарських засобів, які є ото­токсичними.

— Чи може бути запаморо­чення одним із симптомів або єдиним симптомом захворю­вання, яке загрожує життю лю­дини?

— Раптове запаморочення, що супроводжується втратою орієн­тації в просторі, нудотою, блюво­тою, двоїнням в очах, онімінням або слабкістю в одній половині тіла, порушенням координації рухів та порушенням мови може бути ознакою ішемічного інсуль­ту. Раптові напади запаморочен­ня з руховими або поведінкови­ми порушеннями пацієнта, що з’явилися після перенесеного інфекційного захворювання або супроводжуються високою тем­пературою тіла та низкою інших симптомів, характерних для того чи іншого захворювання, можуть вказувати на інфекційне ураження головного мозку. Запаморочення є одним із симптомів транзистор­ної ішемічної атаки та гострого порушення мозкового кровообігу, але не основним, більшість ознак інсульту перераховані вище.

Навіть у випадку вестибуляр­ного нейроніту важливо щонай­швидше потрапити до лікаря та отримати належне гормональне лікування, щоб зберегти слух.

Категорично не раджу само­стійно призначати МРТ головно­го мозку, шийного відділу хребта, УЗД судин, як це доволі часто ро­блять пацієнти. Доцільність таких обстежень визначає невролог на очному прийомі. За периферій­ного типу запаморочення вони не потрібні.

Для більш достовірних відо­мостей у випадку доброякісного позиційного запаморочення по­трібно провести низку певних проб і процедур, серед яких най­більш затребуваним способом вважають проби Дікса-Холлпай­ка, які проводить лікар.

— Як правильно діяти у си­туації, коли у людини раптово стався напад сильного запамо­рочення?

— Насамперед потрібно, як мі­німум, посадити людину. Якщо є можливість, то краще вкласти, піднявши хворому голову на 30 градусів, відчинити вікно і роз­стебнути або зняти тісний об­лягаючий одяг, щоб поліпшити надходження кисню. І, звичайно, терміново викликати «швидку до­помогу». Найважливіше в перші хвилини — виключити життєво загрозливий стан. Прогноз за­лежить від того, чим спричинене запаморочення, але в будь-якому випадку — це привід відвідати лі­каря. Зволікання може коштувати здоров’я або й життя. Особливо, якщо мова про інсульти, серце­во-судинні захворювання. Запа­морочення — підступний симптом, тому що може бути сприйнятий як банальне нездужання. Завжди повинні насторожувати нудота і блювота, збільшення кількості на­падів, раптовість, регулярність, інтенсивність прояву, супутній головний біль. Ці симптоми — ін­дикатори серйозних, часто дуже небезпечних захворювань.

— Говорячи про профілакти­ку станів здоров’я, за яких ви­никає запаморочення, на чому слід закцентувати увагу насам­перед?

— Щодо профілактики запа­морочення внаслідок мозкового інсульту — це, звичайно, контроль артеріального тиску, цукру крові, зниження надлишкової маси тіла, відмова від куріння та вживання алкоголю. Обовʼязковими є регу­лярні перевірки здоровʼя, дозо­вані фізичні навантаження. Щоб зменшити напади запаморочен­ня, необхідно виконувати вести­булярну гімнастику.

Хочу розвіяти декілька по­ширених міфів: запаморочення у 80% випадків спричинене про­блемою вестибулярного нерва, а не інсультом мозку. Ні шийний остеохондроз, ні захворювання хребта, «спазмовані судини» не є причиною запаморочення. Су­динні препарати не доказові в те­рапії запаморочення.

— До якого лікаря слід звер­нутися?

— Насамперед — до невропато­лога. Незважаючи на те, що понад 80 захворювань супроводжується запамороченнями, досвідчений лікар-невропатолог, зібравши докладний анамнез, ретельно вивчивши симптоми і нюанси на­падів, зможе призначити необхід­ний спектр діагностичних та лабо­раторних досліджень й скерувати на консультацію до відповідного фахівця (кардіолога, ендокрино­лога, отоларинголога тощо).

Схожі новини