Якщо голова обертом — ідіть до невролога!
Неприємне відчуття запаморочення бодай раз у житті відчував кожен. Більшість безтурботно вважають його ситуативним нездужанням і не надають значення цьому симптому. Чим загрожує таке легковажне ставлення до власного здоров’я? Що спричиняє запаморочення і чому може крутитися голова, — розповідає доказова неврологиня Олександра Попова
— Насамперед з’ясуймо, який стан нездужання називають запамороченням?
— Запаморочення — це відчуття обертання голови, навколишніх предметів або відчуття нестійкості, провалювання, ніби земля йде з-під ніг. Люди можуть відчувати нечіткість зору, потемніння в очах. Нерідко запаморочення супроводжується «мушками» перед очима, шумом у вухах, іншими неприємними симптомами. Запаморочення — це найчастіша скарга пацієнтів на прийомі у лікарів. Із популярних скарг можна виокремити загальну слабкість, туман в голові, нудоту. При цьому тривалість запаморочень може бути різною: від декількох секунд до кількох днів. Причина такого малоприємного стану людини — у вестибулярному нерві, що викликає периферичне запаморочення (трапляється у 80% випадків), а може бути центральним, коли задіяний головний мозок. Кожна скарга, кожен опис — дуже важлива інформація для фахівця. Для правильної діагностики лікареві важливо знати, коли виникли симптоми: раптово зранку, турбують періодично або присутні майже постійно. Тому діагностувати запаморочення дуже непросто.
— Які негаразди зі здоров’ям можуть спричинити запаморочення?
— Причин насправді багато. Ми щодня піддаємося стресу, тривозі, тому в більшості випадків трапляється психогенний тип запаморочення, який потребує роботи з психотерапевтом. Найчастіше це неприємне відчуття виникає, коли проблема зосереджена в структурах внутрішнього вуха. Перше — це ДППЗ — доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення. Механізм складний, але спробую пояснити: отоліти — маленькі кристалики кальцію — накопичуються у півколових канальцях, рухаються в ендолімфі, подразнюють волоскові клітини та спричиняють напад запаморочення. Найчастіше він виникає зранку, коли встаємо з ліжка, за повороту на інший бік в ліжку, зміни положення тіла.
Інші причина запаморочення — вестибулярний нейроніт, вірусне захворювання вестибулярного нерва; хвороба Меньєра — для неї характерне відчуття тиску у вусі, шуму, прогресуюча втрата слуху, запаморочення; артеріальна гіпотензія — схильність до низького артеріального тиску.
Запаморочення може виникати внаслідок порушення глибокої чутливості внаслідок цукрового діабету (відчуття простору, ватних ніг тощо), дефіциту вітаміну В12.
Не забуваймо й про вплив деяких лікарських засобів, які є ототоксичними.
— Чи може бути запаморочення одним із симптомів або єдиним симптомом захворювання, яке загрожує життю людини?
— Раптове запаморочення, що супроводжується втратою орієнтації в просторі, нудотою, блювотою, двоїнням в очах, онімінням або слабкістю в одній половині тіла, порушенням координації рухів та порушенням мови може бути ознакою ішемічного інсульту. Раптові напади запаморочення з руховими або поведінковими порушеннями пацієнта, що з’явилися після перенесеного інфекційного захворювання або супроводжуються високою температурою тіла та низкою інших симптомів, характерних для того чи іншого захворювання, можуть вказувати на інфекційне ураження головного мозку. Запаморочення є одним із симптомів транзисторної ішемічної атаки та гострого порушення мозкового кровообігу, але не основним, більшість ознак інсульту перераховані вище.
Навіть у випадку вестибулярного нейроніту важливо щонайшвидше потрапити до лікаря та отримати належне гормональне лікування, щоб зберегти слух.
Категорично не раджу самостійно призначати МРТ головного мозку, шийного відділу хребта, УЗД судин, як це доволі часто роблять пацієнти. Доцільність таких обстежень визначає невролог на очному прийомі. За периферійного типу запаморочення вони не потрібні.
Для більш достовірних відомостей у випадку доброякісного позиційного запаморочення потрібно провести низку певних проб і процедур, серед яких найбільш затребуваним способом вважають проби Дікса-Холлпайка, які проводить лікар.
— Як правильно діяти у ситуації, коли у людини раптово стався напад сильного запаморочення?
— Насамперед потрібно, як мінімум, посадити людину. Якщо є можливість, то краще вкласти, піднявши хворому голову на 30 градусів, відчинити вікно і розстебнути або зняти тісний облягаючий одяг, щоб поліпшити надходження кисню. І, звичайно, терміново викликати «швидку допомогу». Найважливіше в перші хвилини — виключити життєво загрозливий стан. Прогноз залежить від того, чим спричинене запаморочення, але в будь-якому випадку — це привід відвідати лікаря. Зволікання може коштувати здоров’я або й життя. Особливо, якщо мова про інсульти, серцево-судинні захворювання. Запаморочення — підступний симптом, тому що може бути сприйнятий як банальне нездужання. Завжди повинні насторожувати нудота і блювота, збільшення кількості нападів, раптовість, регулярність, інтенсивність прояву, супутній головний біль. Ці симптоми — індикатори серйозних, часто дуже небезпечних захворювань.
— Говорячи про профілактику станів здоров’я, за яких виникає запаморочення, на чому слід закцентувати увагу насамперед?
— Щодо профілактики запаморочення внаслідок мозкового інсульту — це, звичайно, контроль артеріального тиску, цукру крові, зниження надлишкової маси тіла, відмова від куріння та вживання алкоголю. Обовʼязковими є регулярні перевірки здоровʼя, дозовані фізичні навантаження. Щоб зменшити напади запаморочення, необхідно виконувати вестибулярну гімнастику.
Хочу розвіяти декілька поширених міфів: запаморочення у 80% випадків спричинене проблемою вестибулярного нерва, а не інсультом мозку. Ні шийний остеохондроз, ні захворювання хребта, «спазмовані судини» не є причиною запаморочення. Судинні препарати не доказові в терапії запаморочення.
— До якого лікаря слід звернутися?
— Насамперед — до невропатолога. Незважаючи на те, що понад 80 захворювань супроводжується запамороченнями, досвідчений лікар-невропатолог, зібравши докладний анамнез, ретельно вивчивши симптоми і нюанси нападів, зможе призначити необхідний спектр діагностичних та лабораторних досліджень й скерувати на консультацію до відповідного фахівця (кардіолога, ендокринолога, отоларинголога тощо).