Міфи про психіатрів

Як стають психіатром?

Отже, психіатр — це насамперед лікар. Для того, щоб стати психіатром, потрібно здобути медичну освіту в ме­дичному університеті. Лікар-психіатр, до прикладу, і сімей­ний лікар, і хірург та акушер-гінеколог, вивчають анатомію, фізіологію, біохімію, генетику, інфекційні хвороби — навіть важко перелічити, скільки інших медичних знань містить його мозок. Однак психіатрами стають не всі. Це винят­ковий напрямок, оскільки для того, щоб лікувати людей, які страждають від психічних розладів, окрім знань в галу­зі фізіології чи біохімії, потрібно багато інших вмінь. Саме вміння емпатично (з симпатією і розумінням) вислухову­вати пацієнта та ефективно комунікувати, вести клінічне інтерв'ю, проводити низку психологічних обстежень, вмін­ня аналізувати, синтезувати та виокремлювати важливу інформацію з історії пацієнта, розпізнавати симптоми та синдроми, встановлювати точні діагнози, надавати допо­могу за невідкладних станів, достеменно знати, як діють ліки на мозок хворого і в цілому на організм, та багатьох інших навичок навчається психіатр впродовж періоду ін­тернатури.

Під час інтернатури лікарі, яким подобається ця спеці­альність, працюють вже в лікарнях під керівництвом стар­ших колег, які діляться секретами спеціальності та допо­магають молодим колегам застосовувати свої теоретичні знання у практичній роботі. Після інтернатури для того, щоб працювати лікарем, потрібно скласти іспит, який теж поєднує в собі не лише знання з психіатрії, а й з інших спе­ціальностей.

Чому такі високі вимоги? Саме тому, що багато симпто­мів, характерних для психічних розладів, можуть виникати внаслідок інших захворювань: нервової, ендокринної, ста­тевої систем тощо. Після закінчення інтернатури лікар стає психіатром. Однак може знадобитися ще один навчальний курс, адже в психіатрії існують вузькі спеціальності, напри­клад, дитячий психіатр, судово-психіатричний експерт, нарколог, сексопатолог чи психотерапевт. Тоді лікар здо­буває дві або більше спеціальностей.

Після навчання лікар-психіатр обирає місце роботи. Багато людей вважають, що психіатри працюють лише в психіатричних лікарнях та лікують пацієнтів із важкими психічними розладами, однак, це теж міф. Насправді лише частина психіатрів працюють у стаціонарних установах, більшість консультує пацієнтів в сімейних лабораторіях, працює в поліклініках, багатопрофільних лікарнях або при­ватних закладах.

Коли варто звертатися до психіатра?

До психіатра вас може скерувати інший фахівець — пси­холог, психотерапевт, сімейний лікар або лікар іншого про­філю. Також ви можете звернутися самостійно, якщо маєте важкий стан, пригнічений настрій або важкі переживання, високий рівень тривоги, що тривають більше двох тижнів. Факт звернення до психіатра довго вважався, та й досі іно­ді вважається, чимось, чого варто уникати. Найпоширені­шим переживанням з цього приводу є те, що коли людина звернулася на прийом до психіатра, то вона автоматич­но вважатиметься «божевільною» чи «психічно хворою», її сприйматимуть як небезпечну чи «неадекватну», вона може втратити роботу, про факт звернення можуть дізна­тися знайомі та змінити ставлення до неї. Але це — лише перебільшені страхи та прояви стигматизації, яка існує в суспільстві. Насправді є безліч причин, чому саме звер­нення до психіатра є безпечним, іноді просто необхідним кроком, який може врятувати людське життя.

Одним з таких станів є депресія. Якщо з депресією легкого ступеня часто можна впоратися, звернувшись до психолога, то депресія середнього та важкого ступенів по­требує серйознішого лікування, особливо, коли цей стан супроводжується думками про самогубство. Багато людей скоїли самогубство в стані депресії лише тому, що не на­важувалися звернутися по допомогу до психіатра. Багато важчих психічних розладів може починатися непомітно для інших, наприклад, деменція внаслідок хвороби Альцгей­мера чи інших медичних станів. Якщо не діагностувати це захворювання вчасно та не почати його лікувати, якість та тривалість життя людини суттєво знижується, і ми можемо втратити якісне спілкування зі своїми улюбленими бабуся­ми, дідусями чи батьками набагато раніше, ніж очікуємо.

Руслан Сергієнко.