Будинок-смайлик

Бренд-менеджерка девелоперської компанії Софія Цвенгрош розповіла «ВЗ», що під час будівництва нового житлового простору компанія відновила й утеплила стіну сусіднього будинку № 38. Але в ній залишалося єдине самотнє вікно. Ідея оформити стіну як смайлик прийшла сама собою. «Вважаємо, архітектура повинна бути людяною, — каже пані Софія. — Аби наші простори залишалися красивими, стосунок будинків і людей повинен бути дружнім. Смайлик — це наша проста мова любові до міста й людей. Тішимося, коли бачимо, що цей смайл люди фотографують і постять у соцмережах. Збираємо відгуки містян на цю тему».

Бренд-менеджерка розповіла, як компанія оформляла дозволи на новий дизайн торцевої стіни. Адже будинок № 38 є частиною історичної спадщини міста. Поінформували про такі наміри міське управління охорони історичного середовища і відповідальних за архітектуру міста. Але в першу чергу дозвіл мав бути від мешканців будинку, оскільки це їхня спільна власність. Декілька вечорів пані Софія обходила квартири мешканців будинку № 38, аби зібрати їхні підписи, що вони не проти утеплення і нового дизайну стіни. Хтось із мешканців був у відпустці, хтось у відрядженні, то чекали, поки повернуться. Усі люди погодилися, а з власниками єдиного вікна підписали спеціальний меморандум, що вони не проти, аби раму пофарбували в чорний колір.

Двоповерховий будинок № 38 зведений близько 1890 року у стилі історизму. Фасад симетричний, на дев’ять вікон, у центрі розташована широка дерев’яна брама (в'їзд для карети), над нею — балкон із бароковою кованою огорожею. Наприкінці XIX — на початку XX століття тут мешкав журналіст, перекладач і письменник Володимир Луцик (1857−1909). Від 1873 року співпрацював у часописах «Слово», «Пролом», «Новий Пролом», «Беседа», «Страхопуд». Автор лібрето до опери Дениса Січинського «Роксоляна». Писав гуморески польською мовою, казки тощо. Переклав з німецької баладу «Шукач скарбів» Й. В. Ґете. Володимир Луцик похований у Львові на Личаківському цвинтарі.