Від поштамту залишилася тільки одна «поштова» назва: арт-галерея «Бандероль»

Про це клієнти пошти дізналися з оголошення на дверях… Закриття поштамту керівництво пояснило потребою оптимізації структури. Працівників з головного відділення переселили в інші міські відділення.

Тоді керівник «Укрпошти» Ігор Смілянський на запитання журналістки «ВЗ» відповів, що площа цього відділення — понад одинадцять тисяч квадратних метрів, а для обслуговування клієнтів достатньо 300 кв. метрів.

Обігрів і кондиціонування такої великої будівлі є енерговитратним і неефективним, особливо в умовах перебоїв з електрикою та опаленням. Витрати на утримання та обслуговування приміщення поштамту становили понад 3,6 млн грн на рік. Плюс були постійні витрати на реконструкцію будівлі. Мовляв, такі видатки у період активних воєнних дій є недоцільними.

Керівник «Укрпошти» запевнив, що будівлю колишнього Головпоштамту продавати не збираються. Та це й неможливо, адже це державна власність і власність «Укрпошти». Плюс ще й пам’ятка архітектури місцевого значення.
У цьому величезному приміщенні залишилися декілька орендарів. Це, зокрема, паспортний сервіс, фітнес-клуб, телекомунікаційна компанія та Арт-галерея сучасного мистецтва «Бандероль».

У стінах Львівської мерії нуртують ідеї, що у вивільненому приміщенні Головпоштамту можна буде облаштувати простір для мистецьких проєктів. Зокрема, з’явилась ідея створення там Дому архітектора. Але усе це — уже після війни.

А будували цю триповерхову адміністративну будівлю спеціально для Головної пошти Львова. Наприкінці ХІХ ст. львівська міська влада довго шукала ділянку для побудови пошти. Нарешті після тривалих обговорень та суперечок визначилися із земельною ділянкою, яка простягалася вздовж вулиці Коперника та належала Греко-католицькій духовній семінарії. Тут був семінарський сад, пише сайт «Фотографії старого Львова».

У травні 1887 року за 60 тисяч золотих ринських дирекція центральної пошти придбала у семінарії цю земельну ділянку.

Будинок зведено у 1887−1889 роках за типовим проєктом, який розробив у Відні архітектор Фрідріх Зетц. Львівський архітектор Сильвестр Гавришкевич дещо адаптував цей проєкт у стилі неоренесансу. Будувала пошту фірма львівських архітекторів Людвіка Рамулта і Юзефа Цибульського. У центрі будівлі, над головним входом, був великий годинник, на рівні першого поверху — світильники; ліворуч від головного входу — криниця, яку оминала трамвайна колія.

Під час українсько-польської війни 1918 року за приміщення пошти йшли запеклі бої, через що будівлю дуже понищили. У 1920-х роках почалася відбудова приміщення — за найсучаснішими технологіями. Площу будівлі розширили, облаштували вентиляційну систему, систему центрального опалення, електричне освітлення, газову й водоканалізаційну системи. У центрі внутрішнього подвір’я добудували флігель.

Фасади набули рис модернізованого класицизму. У такому вигляді, із незначними перебудовами, споруда Головпошти дійшла до нашого часу. Уже в радянський час, у 1973−1975 роках, відбулася чергова реконструкція — за проєктом Аполлона Ограновича. Скульптурні композиції інтер’єру розробив Еммануїл Мисько, вітражі — Ярослав Серветник. 1985 року тут провели реставрацію фасаду.