Як у «сухопутному» місті давали собі раду з водою

Про те, як споконвіку Львів давав собі раду з водою, розповідає цікава виставка «Львів і вода» у Львівському історичному музеї. Андрій Музика, завідувач відділу «Музей історії Львова» та куратор цього виставкового проєкту, провів для «ВЗ» пізнавальну екскурсію.

Місто криниць

За словами науковця, надих­нув його на тему води старовин­ний план Львова кінця ХІХ ст. ав­торства Юзефа Хованця. Там, крім звичних споруд та вулиць, голубим кольором помітно виді­лялися водні об’єкти. Більшості з них вже давно немає. На карті позначено не тільки водогони, а й водозбірники, звідки вода по­давалася з передмість до Льво­ва, та криниці-студні, з яких львів’яни могли набирати воду.

На початку ХХ ст. у Львові було понад двісті криниць. На Погу­лянці здавна були перші водо­збірники, звідки воду постачали до міських криниць. Вода йшла самопливом, у так званий граві­таційний спосіб, трубами. У най­давніші часи це були керамічні труби. На виставці представле­ні такі раритетні труби ХV ст., їм уже 600 років. Але кераміч­ні труби виявилися крихкими, швидко ламалися, тому пізніше їх замінили на дерев’яні. І тими дерев’яними трубами воду по­давали до криниць практично до початку ХХ століття.

На площі Ринок збереглися усім відомі пам’ятки — чотири такі колодязі з фігурами анти­чних богів. Але з тих давніх двох­сот криниць відомі хіба одиниці, і більшість — зі світлин. Напри­клад, на площі Коліївщини (ко­лись Векслярській), у тодіш­ньому єврейському кварталі, нещодавно відновили громад­ський простір з криницею у цен­трі. На площі Старий Ринок біля колишньої синагоги Темпль, якої вже немає, відтворене міс­це, де була криниця. Ще одна студня була на проспекті Сво­боди, перед нинішнім Музеєм етнографії. А також на площі Ге­нерала Григоренка, перед об­ласною поліцією, де зараз сто­їть пам’ятник Юрію-Змієборцю. Також криниця була на місці ни­нішнього пам’ятника Михайлу Грушевському. Теперішній ри­нок «Добробут» (колишній Кра­ківський) теж мав криницю. Ще одна студня була на сучасній площі Маланюка, де зараз сто­їть пам’ятник сину Моцарта.

Ще дві криниці, які зберегли­ся дотепер, — у подвір’ї монас­тиря Бернардинів (накрита ро­тондою ХVІІІ ст.) та криниця з левами на вулиці Коперника (її нещодавно відреставрували). На старій світлині видно навіть табличку з написом, де просять не засмічувати криниці і не мити там руки з милом.

Епоха старовинних водозбір­ників минула, і в березні 1901 року Львів отримав воду з пер­шого заміського водозбірника — з Волі-Добростанської (тепер — Яворівський район). Це був во­допровід довжиною 29 км. Саме з того часу веде свою історію «Львівводоканал». Тоді ця уста­нова називалася «Міський во­допровідний заклад». Теперіш­ні споруди «Львівводоканалу» на вул. Зеленій з’явилися через де­сять років після заснування цієї інституції. А на початках дирек­ція «Міського водопровідного закладу» містилася у приміщен­ні «пожежки», на вулиці Підваль­ній, 6, у будинку, який звели 1901 року, де зараз розташоване Го­ловне управління ДСНС.

У воді знаходили і прикраси, і столові прибори

Окрема вітрина — колекція предметів, які в усі часи знахо­дили у львівських водах. Тут є пам’ятки часів Австро-Угорщи­ни, міжвоєнної Польщі, срср. Це монети, ґудзики, цілий на­бір столового начиння (лож­ки, виделки, ножі), предмети побуту (наприклад, бритва), прикраси. Дуже цінною є від­знака працівника «Львівелек­тротрансу» міжвоєнного пері­оду. Тут є сучасні знахідки, які передали на виставку праців­ники пошукових та ремонтних фірм, що займаються очист­кою каналізаційних колекто­рів. А також дві цінні пам’ятки з фондів Історичного музею, які знайшли під час засклепін­ня річки Полтви на початку ХХ ст. Це перстень ХVІІІ ст. і підві­ска-печатка — там видно моно­граму. Тобто ця прикраса з то­пазу могла використовуватися ще й як печатка.

Цікаві знахідки передали на виставку колеги з Рятівної ар­хеологічної служби. Зокрема таку цікавинку, як акваманіл. У перекладі з латини — рукомий­ник. Це керамічна посудинка ХVІ ст. у вигляді пташки. На спині у неї отвір, щоб заливати воду, а з дзьобика воду можна було лити на руки. Користувалися аквама­нілом під час трапези за столом. Також тут є посудина спеціаль­ної форми для запікання риби.

Купальні й пливальні

Починаючи з кінця ХІХ століт­тя, у Львові з’являються купаль­ні — місця, де можна було ску­патися та позасмагати. Окремі заклади були водолікуваль­ні, їх тоді називали — гідропа­тичні. Дуже відомий був заклад на Знесінні — курорт Кисельки. Був також курорт Маріївка — між Львовом та Винниками. Найпо­пулярнішими були купальні на межі ХІХ та ХХ ст.

У міжвоєнний період у Льво­ві з’явилося кілька гучних і до­рогих інфраструктурних про­єктів, розрахованих на водний відпочинок уже більшої кіль­кості львів’ян. Це відкрита ку­пальня «Замарстинів», урочис­то відкрита у вересні 1934 року, — найбільший у Львові відкри­тий басейн з параметрами при­близно 90 на 120 метрів. Були там окремі дитячі басейни і на­віть місце для професійного за­няття спортом — десятиметро­ва вежа для стрибків у воду. У радянський час тут був басейн «Спартак», а зараз торгово-роз­важальний центр.

Другим подібним проєктом 1934 року була купальня «Заліз­на Вода», що на початку тепе­рішньої вулиці Стуса. Це місце здавна було дуже відоме, ще на­прикінці ХІХ ст. там був так зва­ний став Камінського. Але він був необлаштований. Великою проблемою того місця була вода зі значною часткою заліза, че­рез що мала неприємний «бруд­ний» відтінок. У 1930-х роках тут встановили очищувач води. Від того часу заклад почав повноцін­но функціонувати. Зараз там від­критий басейн «Динамо».

Ще один проєкт 1934 року — відкриття критої пливальні (ба­сейну) на площі Яблоновських (тепер площа Євгена Петруше­вича). Зараз там готель зі SPA-процедурами, а до того там був басейн.

Є на виставці світлини вод­них об’єктів Львова, що вже не існують. Це легендарний Пел­чинський ставок, який функціонував рівно сто років — з поч. ХІХ до поч. ХХ ст. Спочатку тут була військова школа плавання, а пізніше місце для купання та зимових розваг містян.

А на місці нинішнього спорт­комплексу «Медик» із невелич­ким басейном колись було ве­личезне озеро «Світязь». Воно не збереглося у такому вигляді, бачити цю водойму можна тіль­ки на старовинній світлині.