Як у «сухопутному» місті давали собі раду з водою

У Львівському історичному музеї триває виставка «Львів і вода»

Посуд із Янівського концтабору (ліворуч) та зі сховку євреїв у підземеллях Полтви. Фото автора та з ФБ-сторінки ЛІМ
Посуд із Янівського концтабору (ліворуч) та зі сховку євреїв у підземеллях Полтви. Фото автора та з ФБ-сторінки ЛІМ

Про те, як споконвіку Львів давав собі раду з водою, розповідає цікава виставка «Львів і вода» у Львівському історичному музеї. Андрій Музика, завідувач відділу «Музей історії Львова» та куратор цього виставкового проєкту, провів для «ВЗ» пізнавальну екскурсію.

Водопровідний кран початку XX ст.
Водопровідний кран початку XX ст.

Місто криниць

За словами науковця, надих­нув його на тему води старовин­ний план Львова кінця ХІХ ст. ав­торства Юзефа Хованця. Там, крім звичних споруд та вулиць, голубим кольором помітно виді­лялися водні об’єкти. Більшості з них вже давно немає. На карті позначено не тільки водогони, а й водозбірники, звідки вода по­давалася з передмість до Льво­ва, та криниці-студні, з яких львів’яни могли набирати воду.

На початку ХХ ст. у Львові було понад двісті криниць. На Погу­лянці здавна були перші водо­збірники, звідки воду постачали до міських криниць. Вода йшла самопливом, у так званий граві­таційний спосіб, трубами. У най­давніші часи це були керамічні труби. На виставці представле­ні такі раритетні труби ХV ст., їм уже 600 років. Але кераміч­ні труби виявилися крихкими, швидко ламалися, тому пізніше їх замінили на дерев’яні. І тими дерев’яними трубами воду по­давали до криниць практично до початку ХХ століття.

На площі Ринок збереглися усім відомі пам’ятки — чотири такі колодязі з фігурами анти­чних богів. Але з тих давніх двох­сот криниць відомі хіба одиниці, і більшість — зі світлин. Напри­клад, на площі Коліївщини (ко­лись Векслярській), у тодіш­ньому єврейському кварталі, нещодавно відновили громад­ський простір з криницею у цен­трі. На площі Старий Ринок біля колишньої синагоги Темпль, якої вже немає, відтворене міс­це, де була криниця. Ще одна студня була на проспекті Сво­боди, перед нинішнім Музеєм етнографії. А також на площі Ге­нерала Григоренка, перед об­ласною поліцією, де зараз сто­їть пам’ятник Юрію-Змієборцю. Також криниця була на місці ни­нішнього пам’ятника Михайлу Грушевському. Теперішній ри­нок «Добробут» (колишній Кра­ківський) теж мав криницю. Ще одна студня була на сучасній площі Маланюка, де зараз сто­їть пам’ятник сину Моцарта.

Ще дві криниці, які зберегли­ся дотепер, — у подвір’ї монас­тиря Бернардинів (накрита ро­тондою ХVІІІ ст.) та криниця з левами на вулиці Коперника (її нещодавно відреставрували). На старій світлині видно навіть табличку з написом, де просять не засмічувати криниці і не мити там руки з милом.

Епоха старовинних водозбір­ників минула, і в березні 1901 року Львів отримав воду з пер­шого заміського водозбірника — з Волі-Добростанської (тепер — Яворівський район). Це був во­допровід довжиною 29 км. Саме з того часу веде свою історію «Львівводоканал». Тоді ця уста­нова називалася «Міський во­допровідний заклад». Теперіш­ні споруди «Львівводоканалу» на вул. Зеленій з’явилися через де­сять років після заснування цієї інституції. А на початках дирек­ція «Міського водопровідного закладу» містилася у приміщен­ні «пожежки», на вулиці Підваль­ній, 6, у будинку, який звели 1901 року, де зараз розташоване Го­ловне управління ДСНС.

Сантехніка австрійського і польського періодів.
Сантехніка австрійського і польського періодів.

У воді знаходили і прикраси, і столові прибори

Окрема вітрина — колекція предметів, які в усі часи знахо­дили у львівських водах. Тут є пам’ятки часів Австро-Угорщи­ни, міжвоєнної Польщі, срср. Це монети, ґудзики, цілий на­бір столового начиння (лож­ки, виделки, ножі), предмети побуту (наприклад, бритва), прикраси. Дуже цінною є від­знака працівника «Львівелек­тротрансу» міжвоєнного пері­оду. Тут є сучасні знахідки, які передали на виставку праців­ники пошукових та ремонтних фірм, що займаються очист­кою каналізаційних колекто­рів. А також дві цінні пам’ятки з фондів Історичного музею, які знайшли під час засклепін­ня річки Полтви на початку ХХ ст. Це перстень ХVІІІ ст. і підві­ска-печатка — там видно моно­граму. Тобто ця прикраса з то­пазу могла використовуватися ще й як печатка.

Підвіска-печатка з оніксу (№3), печатка міського водопровідного закладу (№1), перстень XVIII ст. (№2). Усе це знайшли у водах Полтви.
Підвіска-печатка з оніксу (№3), печатка міського водопровідного закладу (№1), перстень XVIII ст. (№2). Усе це знайшли у водах Полтви.

Цікаві знахідки передали на виставку колеги з Рятівної ар­хеологічної служби. Зокрема таку цікавинку, як акваманіл. У перекладі з латини — рукомий­ник. Це керамічна посудинка ХVІ ст. у вигляді пташки. На спині у неї отвір, щоб заливати воду, а з дзьобика воду можна було лити на руки. Користувалися аквама­нілом під час трапези за столом. Також тут є посудина спеціаль­ної форми для запікання риби.

Купальні й пливальні

Починаючи з кінця ХІХ століт­тя, у Львові з’являються купаль­ні — місця, де можна було ску­патися та позасмагати. Окремі заклади були водолікуваль­ні, їх тоді називали — гідропа­тичні. Дуже відомий був заклад на Знесінні — курорт Кисельки. Був також курорт Маріївка — між Львовом та Винниками. Найпо­пулярнішими були купальні на межі ХІХ та ХХ ст.

У міжвоєнний період у Льво­ві з’явилося кілька гучних і до­рогих інфраструктурних про­єктів, розрахованих на водний відпочинок уже більшої кіль­кості львів’ян. Це відкрита ку­пальня «Замарстинів», урочис­то відкрита у вересні 1934 року, — найбільший у Львові відкри­тий басейн з параметрами при­близно 90 на 120 метрів. Були там окремі дитячі басейни і на­віть місце для професійного за­няття спортом — десятиметро­ва вежа для стрибків у воду. У радянський час тут був басейн «Спартак», а зараз торгово-роз­важальний центр.

Другим подібним проєктом 1934 року була купальня «Заліз­на Вода», що на початку тепе­рішньої вулиці Стуса. Це місце здавна було дуже відоме, ще на­прикінці ХІХ ст. там був так зва­ний став Камінського. Але він був необлаштований. Великою проблемою того місця була вода зі значною часткою заліза, че­рез що мала неприємний «бруд­ний» відтінок. У 1930-х роках тут встановили очищувач води. Від того часу заклад почав повноцін­но функціонувати. Зараз там від­критий басейн «Динамо».

Ще один проєкт 1934 року — відкриття критої пливальні (ба­сейну) на площі Яблоновських (тепер площа Євгена Петруше­вича). Зараз там готель зі SPA-процедурами, а до того там був басейн.

Є на виставці світлини вод­них об’єктів Львова, що вже не існують. Це легендарний Пел­чинський ставок, який функціонував рівно сто років — з поч. ХІХ до поч. ХХ ст. Спочатку тут була військова школа плавання, а пізніше місце для купання та зимових розваг містян.

А на місці нинішнього спорт­комплексу «Медик» із невелич­ким басейном колись було ве­личезне озеро «Світязь». Воно не збереглося у такому вигляді, бачити цю водойму можна тіль­ки на старовинній світлині.

Реклама мінеральної води «Моршинська» із першого курорту у Моршині, який у 1878 р. відкрив Боніфацій Штіллер.
Реклама мінеральної води «Моршинська» із першого курорту у Моршині, який у 1878 р. відкрив Боніфацій Штіллер.

Схожі новини