Рудольф Вайґль, який врятував людство від тифу

2 вересня виповнюється 139 років з дня народження професора Рудольфа Вайґля — видатного польського імунолога, життя і праця якого тісно пов’язані зі Львовом. Вклад у світову науку цього вченого важко переоцінити — винайшов вакцину проти епідемічного висипного тифу, який на той час «косив» людей мільйонами. Переносниками збудника тифу були воші.

Нагадаємо, під час Першої світової війни спалахнула епідемія тифу, яка забрала життя близько 6 мільйонів людей у Європі. Лютував тиф і під час Другої світової…

Вакцина Вайґля допо­могла врятувати тися­чі людських життів. Він не отримав Нобелівської пре­мії через політичні обставини, хоча дев’ять років номінував­ся на неї. На жаль, ім’я Вайґля забуте широким загалом. Хоча вчені всього світу цінують його вклад у науку, а у Львові тра­диції Вайґля продовжують на­уковці біологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка та Науково-дослідного інституту епідеміо­логії та гігієни.

У чому суть винаходу Вайґля?

Пробну вакцину від висип­ного тифу науковець виготовив у 1918 році на медичному фа­культеті Львівського універси­тету. Препарат робили з вошей, штучно заражених збудни­ком висипного тифу. Рудольф Вайґль вивів особливий вид во­шей — платтяну вошу (pediculus vestimenti), найбільш придат­ну для виробництва вакцини, а також сам алгоритм вирощу­вання збудника тифу в орга­нізмі здорової платтяної воші. Для цього вчений 12 днів ви­рощував здорових вошей, по­тім заражав їх мікробами тифу. Сам сконструював спеціальні інструменти, якими під мікро­скопом вошам… робив клізми зі збудником тифу. Після цього заражену вошу треба було ви­рощувати ще п’ять днів, а потім їх перемелювали на пасту і ро­били з неї вакцину.

Усі ці 17 днів вошей треба було годувати, а вони, як відо­мо, харчуються тільки теплою кров’ю живої людини. Тому Вайґль винаймав донорів-до­бровольців, які погоджувалися годувати вошей. Їм на руку або на стегно прив’язували спеці­альні коробочки, наповнені во­шами. Один бік такої коробочки був вкритий мембраною, через яку комахи не могли виповза­ти назовні, але могли через неї пити людську кров.

Аби добровольці не зара­зилися тифом, їх перед тим вакцинували. Перед виготов­ленням першої партії вакци­ни годувати своєю кров’ю тре­ба було вже заражених вошей. Тоді Рудольф Вайґль пішов на науковий подвиг і сам виго­довував тифозних комах. При цьому двічі заразився тифом. Важко перехворів, вижив, але першу партію вакцини створив. Виготовлену вакцину першим випробував на собі.

Його назвали «польським Шиндлером»

Вайґль вивів виробництво вакцини на індустріальний рі­вень. Для цього у 1920 році у Львові спеціально для Вайґля було відкрито Інститут тифу і ві­русології. Тоді ж почали масо­во щепити людей від висипного тифу, і це дозволило впоратися з епідеміями. У 1933 році при Інституті побудували фабрику з виробництва вакцини.

1941 року, коли Львів оку­пували нацисти, за допомо­гою свого Інституту Рудольфу Вайґлю вдалося врятувати від смерті тисячі людей. Для про­мислового створення вакцини треба було багато доброволь­ців. Ці люди отримували плат­ню і «аусвайс» від окупаційної влади, могли вільно пересу­ватися містом. Таким чином були врятовані від смерті ба­гато представників львівської інтелігенції, зокрема матема­тик Стефан Банах, поет Збіґ­нєв Герберт. Серед доброволь­ців Вайґля було багато євреїв. Вони хоча і носили пов’язки з зіркою Давида, але могли жити поза ґетто.

Німці не чіпали Вайґля та його Інститут, адже вакци­на проти тифу була життєво важлива для фронту, а сам Ін­ститут був у підпорядкуванні верховного командування вер­махту. Рудольфу Вайґлю вда­валося таємно провозити вак­цину до варшавського ґетто, передавали вакцину і до львів­ського ґетто, до концтабору в Освенцімі.

У 2003 році, через неповні пів століття після смерті, Ру­дольф Вайґль отримав звання Праведника народів світу — за порятунок євреїв. Його назвали «польським Шиндлером»…

Фільм монтували у перервах між сиренами

Із нагоди 360-літнього юві­лею Львівського національ­ного університету ім. І Фран­ка тележурналіст, випускник Франкового вузу Едуард За­нюк створив документально-ігровий фільм «Приборкувач вошей Рудольф Вайґль». Фільм присвячено науковцям, які за­гинули у боротьбі проти росій­ської орди у 2022 році. «При­боркувач вошей» — поєднання якісного історичного костю­мованого кіно і унікальної кі­нохроніки. У стрічці використа­но кінокадри, зняті соратником Вайґля Петром Радлом. Фільм, який триває лише пів години, розповідає про життя і науко­вий подвиг Рудольфа Вайґля.

Ролі виконували і професій­ні актори, і студенти факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Серед зірок — заслужений артист Украї­ни Юрій Хвостенко (грає Вайґля у зрілому віці і на­віть зовні на нього схожий) та «заньківчанин», народний ар­тист України Януш Юхниць­кий (грає епізодичну роль за­ступника головного редактора львівської газети). Знімалися у фільмі і характерні львів’яни, зокрема роль священника зі­грав настоятель римо-като­лицької парафії Йоана-Павла ІІ отець Ґжеґож Драус. Зйом­ки відбувалися в інтер’єрах наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка, у приміщенні колиш­нього Інституту Вайґля у Льво­ві, у львівських готелях, а ста­ровинну фототехніку надав кінофотомузей «Фіксаж».

Режисер і продюсер філь­му Едуард Занюк розповів «ВЗ» про те, як створювалася стрічка.

— Перший варіант сцена­рію передбачав документальну розповідь на 5−7 хвилин. Потім ми зрозуміли, що треба збіль­шувати хронометраж: почали відкриватися надзвичайні фак­ти творчості Вайґля. Нам по­щастило — коли спілкувалися з консультантом фільму, про­фесоркою, завідувачкою кафе­дри мікробіології біологічно­го факультету ЛНУ ім. І. Франка Світланою Гнатуш, вона запро­понувала архівне кіно про то­гочасний Інститут Рудольфа Вайґля. Ми ці кадри перефор­матували в сучасний стандарт, і перед нами постали неймо­вірні матеріали. Це, без пере­більшення, сенсаційна знахід­ка. Цей фільм для мене — уклін моєму університету, в якому колись також вчився Рудольф Вайґль, уклін моїй команді (а це близько 70 людей), більшість з якої нині вчиться чи працює у Франковому вузі. І, звичай­но, уклін усім нашим хлопцям, які, захищаючи Україну, дозво­лили нам закінчити цю стрічку під час війни. Зйомки закінчи­лись… 23 лютого, і запитан­ня «чи почнеться війна?» було у голові у кожного… Водночас стільки одержимості, азарту, висоти духа від кожного з ко­манди я не отримував, мабуть, ніколи. І актори-аксакали, і майбутні зірки працювали «як на суд Бо­жий». Монтував фільм Володи­мир Косаревич (я його називаю «святим») — уже у перервах між сиренами…

Львів 30−40-х років був столицею світової епідеміології

— Те, чим займався Вайґль, нині представлено у Львів­ському науково-дослідному інституті епідеміології та гігі­єни, яким керує Борис Кузь­мінов, — каже Едуард Занюк. — Там досі збережено унікаль­ний, виведений Вайґлем тип вошей. І сьогодні, через сто років від винаходу Вайґля, до Львівського НДІ епідеміоло­гії та гігієни двічі на тиждень приходять донори-доброволь­ці, щоб годувати цих вошей. Ці комахи, які є нащадками тих вайґлевих вошей, є німим свідченням його наукового по­двигу, його розуму, інтелек­ту, його золотих рук, які ство­рили спеціальні мікроскопічні робочі інструменти. Адже тіль­ки подумати — він робив вошам клізми!

Вайґль зробив Львів 30−40-х років столицею світової епідеміології. Весь науковий світ тоді з’їжджався до Льво­ва, в Інститут Вайґля. По до­свід сюди приїздив Нобелів­ський лауреат Шарль Ніколь! Рудольф Вайґль створив уні­кальну команду однодумців, заклав у неї високі стандарти відданості своїй справі. Один із його учнів, доктор Мосінг, все життя продовжував справу свого вчителя.

— Чи глядачі десь поба­чать цей фільм, крім Ютубу?

— Ми хотіли б, аби цей фільм побачили студенти львівських вузів, школярі, їхні батьки. Крім розміщення його у соцмере­жах, хочемо зробити серію презентацій у вищих навчаль­них закладах. Також хочемо показати його у тих містах, до яких Вайґль мав дотичність за своїм походженням, та де він працював. Колеги з універси­тету в Оломоуці (Чехія) з задо­воленням підтримали цю ідею. Зараз чекають, коли ми закін­чимо накладання субтитрів ан­глійською. У Варшаві, Кракові, інших містах Польщі дуже за­цікавлені у показі цього філь­му. Хочемо представити фільм у Віденському університеті, де свого часу Вайґль проходив наукову практику.

Дивно, але про Вайґля мо­жуть не знати на його малій батьківщині. Я прочитав у Ві­кіпедії про містечко Пршерів у Чехії, де він народився. Там з-поміж видатних людей зга­дано 5−6 прізвищ, але немає Вайґля. Можливо, у Пршеро­ві також було б цікаво довіда­тися, що з їхнього міста похо­дить вчений світового рівня, який врятував мільйони людей від страшної епідемії.

P. S. Чи буде у Львові вулиця Рудольфа Вайґля?

У Львові триває перейме­нування вулиць — у рамках де­русифікації та декомунізації. Львів’яни вносять пропозиції до перейменування, проходить онлайн-голосування. Уже ви­значена перша частина вулиць, які змінять назви. Даємо і свою пропозицію: назвати одну з ву­лиць Львова іменем видатного вченого Рудольфа Вайґля, жит­тя і науковий подвиг якого були тісно пов’язані з нашим містом. Можливо, з такою ж ініціати­вою виступить і Львівський на­ціональний університет ім. Іва­на Франка?