Наталя Забіла побила Володимира Сосюру за те, що назвав її безпартійною ідіоткою

Маленькі українські читачі добре знають творчість письменниці Наталі Забілої. 5 березня минає 99 років з дня народження цієї талановитої українки. Її «Ясоччина книжка» досі перевидається, хоч вперше побачила світ ще у 1934-му. Критики називали цю жінку «письменницею усього живого на землі».

Рід пішов від козака-характерника

Хоч уродженка Наталя Забіла — російського Санкт-Петербурга. Її прізвище ведеться від запорожця Петра, який любив усі страви «забілювати» — додавати у них молоко чи сметану. Він був козаком-характерником, знався на народній магії, мав дар яснобачення та цілительства. Рід славився сімнадцятьма (!) полковниками, які родичалися з українською знаттю того часу, зокрема, Полуботками та Скоропадськими. А ще — творчими особистостями. Так, дід Наталі Пармен Забіла був академіком Санкт-Петербурзької академії мистецтв, відомим скульптором у Франції, зокрема, автором бюстів Тараса Шевченка та Миколи Гоголя у Ніцці. Його дядько товаришував із Кобзарем та вважається автором таких популярних пісень як «Не щебечи, соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі». А тітка Наталі Надія Забіла була оперною співачкою та дружиною художника Михайла Врубеля.

Батьки поетеси були дворянами. Вони виховували семеро дітей, коли змінився державний лад в Російській імперії. У 1917 році країну накрили революції, тож мама забирає дітей й виїжджає в Україну, у Люботин на Харківщині. А тато, який був чиновником Міністерства землеробства, залишається. Щоб допомогти мамі годувати сім’ю, Наталя Забіла закінчує прискорений курс гімназії та влаштовується на роботу вчителькою. Тоді вступає в університет (вивчає історію) й у двадцять один вперше виходить заміж.

Нещаслива у шлюбі та вистраждана у материнстві

У студентські роки її чоловіком став молодий письменник Сава Божко. Він був членом-засновником Спілки селянських письменників «Плуг» й наполягав, аби Наталя спробувала писати українською. Невдовзі її вірш «Війна — війні» опублікували у кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон». Проба пера була досить вдалою, однак ті твори Наталі Забілої не вирізнялися від надрукованих іншими письменниками, що оспівували «щасливі колгоспні будні» та «героїв-комуністів». Знайшла ж себе у дитячій літературі.

Сімейне життя не клеїлось. Друзі знали, що Сава — ловелас. Але дружина деякий час закривала на це очі. Тим більше, було зранене її материнське серце. Перші вагітності закінчувались викиднями, і ось народився довгожданий Тарасик! Все ж шлюб дав тріщину, й Наталя Забіла лишилась виховувати сина сама. А чоловікові невдовзі припаяли антирадянську діяльність та засудили до п’яти років таборів.

Про те, що письменниці вдалося уникнути подібної сумної участі, пліткували. Вона була гарна й свободолюбива. І не соромилася приймати чоловічу увагу. Натякали, що якби не її чоловіки-покровителі, то неодмінно й сама б сиділа. А так продовжувала любити й творити. Стосунки Забіли з чоловіками були досить вільними, цілком у дусі сексуальної революції 1920-х.

Журналіст і критик Юрій Смолич писав, що її коханці не мали ліку, а вона сприймала кохання тільки як ніжні почуття й ніколи не будувала з нього ніяких мук і гризот. Оцінюючи дівочу цноту, сміялась: «Повірте, про це думають тільки мужчини, жінки ніколи не сушать собі голову над цим. Єрунда! Віддати свою незайманість, кохаючи, — радість. Для жінки, що кохає, тут немає ніяких проблем».

Серед закоханих був й поет Володимир Сосюра. Хоча особливої прихильності від Наталі Забілої він не отримав. Ба більше — стався випадок, коли письменниця, яка на той час вже була вдруге заміжня за поетом Антоном Шмигельським, його… побила! Кулаками відповіла на звинувачення Сосюри в тому, що вона — «безпартійна ідіотка».

Видавалась мільйонними тиражами

Друга сім’я теж протрималась недовго. Антон був жорстокий, піднімав руку і на дружину, і на пасинка. Наталя не витримала. Пізніше вона вийшла заміж утретє за художника Дмитра Шавикіна. Народила йому донечку Маринку. Та у віршах згадувала і двох своїх раніше померлих дівчаток. А потім не стало й Маринки…

Це могло зламати не одну сильну жінку, але Наталя Забіла продовжила писати для дітей. Вона — авторка понад 200 книг, які вийшли накладом понад п'ять мільйонів примірників! І перша лауреатка літературної премії імені Лесі Українки. А також перекладачка, яка українською відкрила читачам літературу різних народів світу, й авторка шкільних підручників — читанок.

Менше відома інтимна лірика Наталі Забілої. Письменниці стали закидати надмірний еротизм через її: «Любий мій! Я перш за все — самиця…». Знаходили у творчості «фрейдизм» (коли людська поведінка та її проблеми пояснюються з позиції сексу), гостро критикували. Та вона не зважала і творила. І коли у зрілих літах поховала сина Тараса, не здалася. Свою материнську любов Наталя Забіла переключила на онуків.

Померла Наталя Забіла у 1985 році. Похована у Києві.