Калина, підвода і жаби з цятками

Як бразильський мільярдер зі списку «Форбс» разом з усією родиною відвідував батьківщину своїх предків

Бразильська родина Даніеля Феффера.

Його статки оцінюють у півтора мільярда доларів. 59-річний Даніель Феффер із Бразилії (на фото) має потужний «паперовий» бізнес, який започаткував майже сто років тому його дід, велику родину і… любов до України. Адже його предки — вихідці з Волині. Нещодавно мільярдер із сім’єю побував на батьківщині предків, пройшовся стежками своїх прадіда та прабабусі та зняв про цю подорож кіно.

Даніель Феффер

Наприкінці позаминуло­го століття у невеличкому містечку Локачі на Волині жив Сімпсон Феффер. Чоловік був нащадком ашкеназі — євреїв із середньовічної Німеччини, що емігрували на українські землі. У молоді роки Сімпсон узяв собі за жінку Берту. Подружжя меш­кало в селищі Колки (нині — Ма­невицький район Волині), що за сто кілометрів від Локачів, й ви­ховувало чотирьох дітей. Голова родини був лісорубом. Досягти більшого в ті часи не міг, адже євреям забороняли володіти землею, займати державні по­сади. А жити хотілося краще, за­можніше. Тож Сімпсон спершу вирішує перебратися зі сім’єю у місто, сподіваючись там мати більше можливостей. Якийсь час Феффери живуть у Луцьку, тоді — у Рівному. Але голові ро­дини хотілося більшого. Врешті-решт Сімпсон зважується поки­нути все та поїхати на заробітки за океан.

— 1910 року Феффер емігру­вав у Бразилію, — розповідає Ірина Романюк, редактор ло­качинської районної газети «Селянське життя», яка бага­то знає про долю цієї родини. — Дружина з дітьми Сімпсона за­лишилася в Україні. Глава сім’ї хотів заробити кошти і максимум років через чотири забрати усіх до себе. Та в плани родини втру­тилася Перша світова війна.

Їхня зустріч відтягнулася на довгі десять літ. А коли війна за­вершилася, Феффер надіслав своїм найдорожчим заповітне запрошення і квитки у Бразилію.

Подорож Берти з дітьми була нелегкою. З пожитками виру­шили до Варшави, де тоді роз­міщалося бразильське консуль­ство, тоді до Франції, звідки корабель повіз їх до Бразилії. У той час Сімпсон уже мав неве­личкий бізнес — торгував кан­целярськими товарами. Його найстаршому синові Леону пе­редалася підприємницька та­това жилка, й він взявся прода­вати парасолі (у місцевості, де мешкали Феффери, часто сіяв дрібний дощ). Згодом став ви­готовляти свічки, а коли нажив перший капітал — відкрив неве­личку друкарню та фірму з ви­робництва конвертів. А невдовзі ще й власну паперову фабри­ку Suzana Papel e Celulose, яка працює донині та є найбільшим у Бразилії виробником папе­ру. За інформацією американ­ського фінансово-економічного журналу Forbes, потужне під­приємство було засноване 1924 року. Пізніше бізнес перейшов синові Леона Максу, а той пе­редав компанію своїм чоти­рьом синам, найстарший з яких її очолює, а другий, Даніель, є його заступником.

Здавалося б, які інші клопо­ти можуть турбувати цих поваж­них панів, як не власна сім’я та кар’єра? А Даніель, який також є президентом бразильського відділення Міжнародної торго­вої палати і засновником аналі­тичного центру ITTI, задумався ще й над іншим. Багато чув від діда Леона про життя на Волині (коли той виїжджав, мав 19 літ). І напередодні свого 60-річчя, яке Даніель Феффер святкувати­ме 28 жовтня, вирішив у пам’ять про предків відвідати їхній отчий край. Найняв спеціалістів, які відтворили генеалогічне дере­во, спланував мандрівку в Укра­їну, взяв дружину, дітей, племін­ників, перекладачів та відомого режисера-документаліста Мар­село Мачодо зі знімальною гру­пою, і вирушив слідами прадіда Сімпсона, тільки у зворотному напрямку.

Особистий літак Феффе­рів прибув до Львова. Даніель з трепетом чекав миті, коли сту­пить на українську землю. Сер­це вискакувало з грудей від хви­лювання: якою ж є та земля, про яку стільки розповідав дід? Хоч Львів вразив красою та приві­тністю, душа летіла у волинські Локачі. Сьогодні це невелике селище, яке не сяє у розкошах, зате потопає у зелені та квітах, насаджених закоханими у свою землю людьми. Красується без­шумними вуличками і хатками, що вигулькують обабіч доріг. Тут немає ні суєти, ні шуму. Та Ло­качі пережили страшну сторінку в роки Другої світової війни, від якої здригнулося не одне поко­ління: під час Голокосту тут було знищено три тисячі євреїв (дві третини населення).

Родина Фефферів не по­страждала. Та Даніель зі сльо­зами на очах слухав розповідь про те воєнне страхіття з уст місцевої вчительки історії Люд­мили Зінчук. З сім’єю відвідав і місце, де стоїть пам’ятний знак жертвам Голокосту. Назвав цей шлях дорогою болю. Феффери поклали біля підніжжя… камінці, принесені зі собою. Адже саме вони, а не квіти, вважаються у євреїв знаком пам’яті, шани.

Кожен крок Даніеля та його сім’ї фільмували кіношники. У кадр потрапило багато місцевих жителів, також селищний голо­ва Локачів Богдан Іус та шкільні вчителі. Голова родини розпиту­вав ще і ще про сучасні традиції та ті, що дійшли з минувшини, особливості національної кухні та архіви, де можна почерпну­ти більше відомостей про пред­ків. Зустріч була дуже теплою і душевною. Перед від’їздом Феффери люб’язно запросили людей, які з ними провели най­більше часу, на дружню вечерю у місцевий ресторанчик. Замо­вили усе суто українське: черво­ний борщ, вареники та сирники. І лише тоді, під час неформаль­ної бесіди, зізналися, ким саме є, — бразильськими мільярде­рами.

— Феффери у спілкуван­ні дуже прості. Нахвалюва­ли нашу кухню, її смаки, — роз­повідає Ірина Романюк. — А ще були у захваті від нашої калини і жаб. Казали, що такого дива ніде не бачили. Саме біля кали­ни режисери старалися зніма­ти інтерв’ю з людьми. А жовта з чорними цятками жаба, певно, стане у них зіркою Інстаграму. Казали, що у них є лише зеле­ні жабки, а таких, як на Волині, нема. Все фотографували зем­новодних на свої ґаджети.

Дивиною для мільярдера була і поїздка на підводі. А ось старенькі радянські автомобі­лі не здивували — їх і в Бразилії, кажуть, досить багато.

Настав час від’їжджати. З Ло­качів Феффери попрямували до Колок, звідти — до Рівного. По­тім шлях проліг до Варшави, а звідти — додому. Марсело Ма­чодо вже монтує документальну стрічку про відвідини України. А голова сім’ї думає над книгою. Початок її вже є: «Це історія, яка належить нам. То наше коріння: воно представляє наше мину­ле, сьогодення і майбутнє. Ми всі є головними героями цього оповідання, створеного і онов­люваного щодня кожним із нас у родині Фефферів. І початок цієї подорожі стартує в Україні».

Волинська область

Фото з відкритих джерел