Скатертина-самобранка вождів революції,

У відомій кінострічці кінорежисера Михайла Ромма «Ленін у 1918 році» є такий епізод: нарком продовольства Олександр Цюрупа непритомніє від голоду під час доповіді у кабінеті голови Раднаркому Володимира Леніна.

Жодного документального свідчення або спогадів сучасників шодо реальності такого випадку немає. Відомий лише лист Леніна до Цюрупи, де він вимагає дбайливо ставитися до «казенного майна». Під казенним майном Ілліч мав на увазі самого Цюрупу, даючи йому пораду дбати про своє здоров’я і краще харчуватися… Олександр Цюрупа був комісаром продовольства з 1918 по1921 рік. Саме він був ініціатором так званої продовольчої диктатури і створення продовольчих загонів, які відбирали у селян зерно для постачання його у промислові центри.

Після 1991 року розкрилася правда про те, як харчувалися керманичі революції у найголодніші роки більшовицької Росії.

1918 року було організовано спеціальну їдальню для «народних комісарів». Ленін особисто контролював доставку продуктів у кремлівські харчевні. У меню мало бути кілька сортів ікри, різні рибні делікатеси, сири, грибочки… Спеціально для Сталіна доставляли грузинські вина.

Свого часу письменник Віталій Коротич оприлюднив меню «лицаря революції» Фелікса Дзержинського за 1920 рік. Це був найголодніший рік Громадянської війни. Отже, понеділок — консоме (міцний і сильно посолений бульйон з пиріжком), лососина свіжа, цвітна капуста по-польськи… Вівторок — солянка грибна, котлети з телятини, шпинат з яйцями. Середа — суп-пюре зі спаржі, яловичина, брюссельська капуста… І далі у такому ж дусі.

 1922 року керівництво країни виділило 200 тисяч золотих рублів на закупівлю за кордоном найкращих продуктів для харчування «керівництва країни».

 1920 року у Тернополі було створено маріонеткове утворення — Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку, яку планувалося перенести у Львів, який Червона армія не змогла захопити під час польсько-радянської війни. Проіснувала ця псевдореспубліка 52 дні. Так от і в Тернополі існували їдальні для рядових партійців і керівництва Главревкому, зокрема Володимира Затонського, Михайла Барана, Михайла Левицького… Рядові члени партії і державні службовці висловлювали обурення такою несправедливістю. Така традиція тягнулася від 1918 року. Львів’яни навіть середнього віку пам’ятають магазини дефіцитних продуктів для старих більшовиків і спецпайки для працівників партійних і радянських органів перед святковими днями — 1 травня, Жовтневою революцією, Новим роком…

Також є чимало свідчень того, як лідери революції обирали собі нерухомість. Чимало високих керівників жили у Кремлі. І не тільки. Ще за життя Леніна більшовицька еліта хотіла мати розкішні «фазенди» за межами столиці. Сталіну дістався дім колишнього володаря нафтопромислів Зубалова за 32 кілометри від Москви. А от у Кунцево було організовано один з перших радянських санаторіїв. Там не раз бував Сталін (потім це стало дачею вождя). Ленін писав Сталіну: «Чи не час нам заснувати 1-2 зразкові санаторії — не ближче 600 верст від Москви. Але зразковими визнати лише ті санаторії, де доведена можливість мати лікарів і адміністрацію пунктуально строгих, а не звичайних радянських розтяп і нехлюїв…».

Сталін до і після війни полюбляв влаштовувати розкішні бенкети, надаючи перевагу грузинським винам. Він почав набирати зайву вагу після війни, коли переніс кілька інсультів. Влаштовували гучні банкети і Микита Хрущов, і «дорогий» Леонід Ілліч Брежнєв. Особливо під час полювання у Завидовому. Пізній Брежнєв дуже переживав щодо своєї зайвої ваги. Люди з його оточення згадували, що у нього у квартирі було декілька ваг. Переважувався, коли якась вага показувала не ту вагу, на яку сподівався. Серед членів брежнєвського політбюро не мали зайвої ваги Михайло Суслов (злість «з’їдала»), Юрій Андропов (був на суворій дієті через хворі нирки). Не мав зайвої ваги Анастас Мікоян, хоча займався продовольчою політикою. Один час захоплювався вегетаріанством, але «придумав» для народу «Докторську» ковбасу… Про Анастаса Івановича, політичного довгожителя, жартували: «От Ильича до Ильича — без инфаркта и паралича…».

Головний герой кінокомедії «Іван Васильович змінює професію» хотів отримати відповідь на запитання «Чиїм коштом бенкет?». У всі часи бенкетували за кошт народу…

Фото з архіву «ВЗ»