Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Ось я стою перед вами, український націоналіст Ростислав Братунь!» 

7 січня поету виповнилося б 90 років.

Є  символ у тому, що саме у перший день Різдва він народився у волинському Любомлі у родині вчителя Андрія Братуня, який, до речі, був послом-українцем до польського Сейму. Прийшов на світ, аби самому стати яскравою зіркою, випромінюючи те світло, яке вказувало іншим, куди і як іти.

Життя Ростислава Братуня було сповнене колізій і крутозламів, що влучно окреслює його єство — кипуче, бурхливе. Як поетові, витонченому лірикові йому було замало аркушів паперу, затісно у римах. Не умів бути самотнім.

Навесні 1989 року відбувалися вибори народних депутатів СРСР — уперше в радянській історії, коли дозволили альтернативних кандидатів. У Залізничному територіальному окрузі Львова «потрібні» кандидати не пройшли,  довелося призначати повторні вибори. Цього разу беззаперечну перемогу здобув Братунь. Став першим всенародно обраним депутатом парламенту, кого назвали люди, а не номенклатурна влада.

Пішов засідати у Кремль не заради депутатського значка на лацкані піджака. Хоча і в ньому теж річ: з народним депутатом СРСР  і розмова інша. А передовсім з прагненням прискорити перемогу опозиції, демократії і неминучої  незалежності України.

Зліва направо: Михайло Івасюк, Галина Івасюк, Ростислав Братунь. Вдома у Івасюків.
Зліва направо: Михайло Івасюк, Галина Івасюк, Ростислав Братунь. Вдома у Івасюків.

Став до лав міжрегіональної депутатської групи, куди входили, зокрема, Андрій Сахаров, Галина Старовойтова, Анатолій Собчак, Братуневі земляки Іван Вакарчук, Юрій Сорочик. Виходив на Красну площу підтримати вимоги делегації українських греко-католиків щодо легалізації УГКЦ. І вона відбулася дуже швидко багато в чому завдяки цьому. Чи не першим з українських депутатів виступив у Кремлі на підтримку незалежності Литви. 

На початку 1990-х йому була необхідна операція на серці, зробити її на належному рівні могли якраз у цій країні. Довідавшись, що їхній пацієнт — той самий Ростислав Братунь, литовці прооперували і лікували його безплатно.

З трибуни з’їзду народних депутатів СРСР тодішня голова Президії Верховної Ради СРСР Валентина Шевченко спаплюжила синьо-жовтий прапор, назвала його «петлюрівським», а всіх, хто «мутить воду» в Україні, — націоналістами. Слово для виступу із залу взяв Братунь. Заявив на весь світ (велися прямі телетрансляції) про наш прапор як святиню українського народу і, звертаючись безпосередньо до Михайла Горбачова, сказав: «Ось  стою перед вами — український націоналіст Ростислав Братунь!». Те його фото з піднятою рукою біля мікрофона у Кремлівському палаці з’їздів обійшло перші сторінки багатьох газет світу.

Серед 106 пісень Володимира Івасюка найбільше — двадцять шість — на вірші Ростислава Братуня. Переїхавши з Чернівців до Львова, композитор знайшов у його особі не просто поета-співавтора, а друга. «Пісня про тебе», яку вперше заспівала Софія Ротару, - це насправді пісня про Україну. «Володю, ми колись розповімо про це!» - казав поет композиторові, а у віршах там є і синь небес, і золото пшеничних нив. А сповнене драматизму, внутрішньої напруги і водночас тонкого ліризму «Літо пізніх жоржин» -   одна з найвишуканіших перлин пісенного мистецтва.

22 травня 1979 року у Львові прощалися з Володимиром Івасюком (Братунь найбільше спричинився до того, аби домогтися поховання на Личаківському цвинтарі). Коли печальне велелюддя стало над викопаною могилою, всі завмерли і чекали: хто мовить перше слово? Слово мовив Ростислав Братунь. Невдовзі це коштувало йому посади голови Львівської письменницької організації.

Це була людина, здатна на вчинок. Коли у середині 1960-х очолював журнал «Жовтень», зробив його неформальним органом «шістдесятників».

Не мав розкошів і не прагнув цього. Найбільшим багатством вважав друзів,  спілкування з людьми, свій старенький письмовий стіл зі стосами паперу. І, звісно,  сім’ю, родину українських інтелігентів. Так виховав доньку Наталю — напрочуд скромну і працьовиту. Нині вона — науковець, викладач, письменниця.

Як і він сам, такою ж гостинною, непримиренною до кривди була дружина Неоніла Миколаївна Братунь-Шпаківська — донька поета Миколи Шпака, який загинув у лихолітті Другої світової, багаторічний редактор літературно-драматичних програм Львівського телебачення, заслужений журналіст України. Був якось по-особливому закоханий у неї. Колись, проводжаючи суджену у Київ, молодий поет біг пероном Львівського вокзалу услід за потягом і кидав їй у прочинене вікно вагона білі троянди. Коли звучить його романс «Білі троянди» на музику  Анатолія Кос-Анатольського, немов бачиш той його лет за щастям...

А знамениті посиденьки на легендарній кухні завжди гостинної квартири Братунів на нинішній вулиці Генерала Грицая! Подане Неонілою Миколаївною тістечко до кави здавалося медовим короваєм, а слово Ростислава Андрійовича засівалося в душі тугим зерном.

Він був опозиціонером до неправди, невігластва, черствості, тупості, пихи, безчестя. І якщо ці риси характеризували можновладців, незалежно від кольорів, у які вони забарвлювалися, то й до влади теж. Але водночас — і в цьому полягає феномен Братуня — був творцем, консолідатором, лідером, який умів об’єднувати різних людей, коли йшлося про інтереси держави і народу.

Залишався молодим, бо був з молодими. Саме Братунь стояв біля витоків легендарного Товариства Лева, був частим гостем Львівського клубу творчої молоді імені Володимира Івасюка.

Він помер раптово 7 березня 1995 року. Серце вибухнуло. Серед людського моря через увесь Львів несли на руках труну. Біля свіжої могили на Личакові почув гірку думку одного письменника, який вважає Ростислава Андрійовича своїм учителем: разом із Братунем померло багато добрих справ, ідей, починань і навіть організацій. Інший додав: відійшов один із небагатьох справжніх українських інтелігентів, разом з ним — ціла доба. І скоро настане час інший й інших.

В одній із пісень Братуня, написаних з Володимиром Івасюком, є такі рядки:

А ти подумай, ти помрій,

Чи день не загубив ти свій,

Чи доробив, чи  докохав,

Чи людям і землі усе, що міг, віддав?

Усім життям Ростислав Братунь відповів на це запитання, яке тепер стоїть перед нами.