Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

10 томів про Україну і одне речення про дружину...

29 вересня минає 150 років від дня народження видатного українського історика Михайла Грушевського.

Подужати десять томів його титанічної праці «Історія України-Руси» може лише професійний історик або рідко який терплячий пересічний читач. Автора цієї публікації свого часу зацікавила не стільки наукова спадщина, скільки суто людський вимір цієї непересічної постаті і, звичайно, його місце у боротьбі за українську державність. До Грушевського я прийшов через Франка...

Чи були Грушевський та Франко добрими сусідами і друзями?

Іван Франко і Михайло Грушев- ський, які працювали пліч-о-пліч, символізу- ють духо- вну єдність України
Іван Франко і Михайло Грушев- ський, які працювали пліч-о-пліч, символізу- ють духо- вну єдність України

Вони працювали пліч-о-пліч і жили по сусідству у Львові майже 20 років. Галичанин Франко і “східняк” Грушевський. Тривалий час Грушевський був ніби у тіні Франка. Радянська влада возвеличувала Франка як “віч­ного революціонера”, а Грушевського цькувала як “буржуазного націоналіста”.

Михайло Грушевський прибув з Києва до Львова 1894 року, щоб очолити кафедру всесвітньої історії Львівського університету. Зі спогадів Грушевського: “Я купив собі кусень ґрунту на Софіївці. Франко захотів бути моїм сусідом, і я відступив йому частину ґрунту...”. Не продав, не подарував, а відступив... Будівництво розпочали одночасно за проектом одного архітектора.

Вони були різними за поход­женням та менталітетом і не могли стати аж такими близькими друзями. Але Грушевський розгледів у Франкові виняткової сили науковий інтелект і несамовиту працездатність. 

Є чимало свідчень про нібито недобросусідські стосунки Грушевського і Франка. Комусь заважав гавкіт собак, чиїсь кролі поїдали чужу городину... Більше нарікань йшло від Франка. Але це вже після 1908 року, коли поет тяжко захворів, що не могло не позначитися на його нер­вовій системі. Згадують, що коли разом потягом їхали до Італії, Грушевський їхав у комфортабельному вагоні, а Франко - на зразок сучасного плацкарту... Не знати, що за тим стояло. Та не забуваймо головного - Грушевський дав Франкові стабільний заробіток у виданнях НТШ. У музеї мені показали візитівку, написану Грушевським до Франка: “Уклінно просимо Вас з пані Гандзею (донькою. - Б. К.) на гербатку...”. У листуванні родини Франка читаємо: “Харчуємось у Грушевських...”. Коли Франко хворів, дружина Грушевського прийшла до його помешкання з букетом рож...

Трудоголік

Грушевський, за поетичним висловом Франка, був готовий “у праці сконать!”. Невипадково його наукова спадщина - понад 2 тисячі друкованих праць. Лягав спати десь о першій ночі, а о п’ятій був вже на ногах. Багато працював в архівах. Виправляв свої рукописи і під час лекцій в університеті, і навіть на засіданні Центральної Ради. Грушевський не був блискучим оратором, йому значно легше було висловлювати свої думки на папері. Доктор історичних наук Леонід Зашкільняк, який опрацьовував епістолярну спадщину Грушевського, був здивований кількістю листів, які, попри свою зайнятість, щодня писав науковець. Був день, коли написав 40 (!) листів... 

Сміливий, з почуттям гумору

За словами історика Ярослава Дашкевича, “був особисто хоробрий і принциповий. Коли 1914 року повертався в Україну через Італію, знав, що його арештують... В ніч з 27 на 28 квітня 1918 року на засідання Малої Центральної Ради увірвалися німці. Лейтенант з револьвером у руках, вимахуючи зброєю перед обличчям Грушевського, кричав “Хенде хох!”. Всі присутні піднесли руки догори. Всі, окрім Грушевського. Він залишився непорушним у своєму фотелі...”.

Є свідчення відомого історика і політика Дмитра Дорошенка: “Любив мистецтво і глибоко розумів. Вічно зайнятий працею, коли мав вільну хвилинку, охоче проводив її у приятельському гуртку. У Києві йшов до Кавказької винарні і тут був душею товариства, сипав жартами і гучними дотепами. Його слово блищало живим розумом. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну хибу - безмежне честолюбство...”. 

Схоже, що тільки раз Грушевському являлася любов

В особистому житті Михайло Грушевський був ніби дзеркальним відображенням Франка. Наш краянин взяв собі за дружину зросійщену українку з Києва Ольгу Хоружинську, а киянин Грушевський знайшов майбутню дружину у Львові, доньку священика з Тернопільщини Марію Вояківську. Була освічена, знала кілька мов, викладала у гімназії імені королеви Ядвіги. Щодо дружини, то у музеї Грушевського мені навели лише кілька слів історика - “завжди була вірним товаришем у житті і праці...”. Грушевський не виносив на загал своє особисте життя. Франкові “тричі являлася любов”. Деякі франкознавці стверджують, що значно більше. Схоже на те, що Михайлові Грушевському лише раз являлася любов. Маловідомий факт: історик писав вірші. “Україна”, “Козак”, “До Тараса”... Але була і любовна лірика: “Я все люблю в тобі - твій усміх непорочний, і соромливий рух тих полохливих вій. І голос ласковий, де чую гомін любий ще не розвіяних ясних дівочих мрій...”. Можна припустити, що це посвята майбутній дружині - Марії Сильвестрівні. Грушевський фанатично любив свою доню — Катрусю, називав її “моя солодка потішечко”. Дівчинка обожнювала котиків. Зі своїх наукових відряджень батько надсилав поштівки з котиками і написом “високоповажній Колюні”.

Чи був Грушевський «поганим політиком»?

Михайла Грушевського помилково називають першим українським президентом. Не було такої посади. 27 березня 1917 року його заочно обрали головою Центральної Ради Української Народної Республіки. Як політик виступав за федерацію з Росією. Але не з царською, не комуністичною, а з ліберально-демократичною. Прозрів лише тоді, коли артилерія більшовицької банди Муравйова спалила його київський будинок, де загинула його мати. Державна незалежність України, як відомо, була проголошена IV Універсалом 22 січня 1918 року.

Український історик, колишній політв’язень Ярослав Дашкевич (уже покійний) міг дозволити собі промовити таке: “Грушевський був поганим політиком, бо програв. А кожен політик, якщо програв, є поганим політиком. Історики погані політики, бо вони надто кабінетні”.

 Хто вкоротив віку видатному історику?

Михайло Грушевський не вирізнявся надто добрим здоров’ям. У час Першої світової війни його разом з родиною царський уряд вислав до Симбірська. Потім дали дозвіл перебратися до Казані. Про цей період життя історика мало що відомо. Член українського товариства “Вербиченька” Євген Савенко з Нижнєкамська (лікар за фахом) дослідив, що у Казані Грушевські жили у добре умебльованих кімнатах готелю “Франція”. Збереглася медична картка Грушевського, з якої випливає, що він хворів на бронхіальну астму. Місцевий професор лікував пацієнта якоюсь кислотою і порадив змінити клімат - переїхати до... Москви. Вдруге Грушевські жили у Москві, коли радянська влада цькувала історика і заслала його до столиці 1931 року. Є версія, що Грушевського врятував від розстрілу Сталін. У Москві родина Грушевських жила у жалюгідних умовах комунальної квартири. З Москви-ріки тягнуло сирістю...

1934 року родина Грушевських відпочивала у Кисловодську. У Михайла Сергійовича раптом з’явився карбункул, тобто банальний чиряк. Оперувати взявся головний лікар санаторію, який не був хірургом. Через кілька днів Грушевський помер від сепсису. Така безглузда смерть породила версії, що неблагонадійного історика зі світовим ім’ям, “буржуазного націоналіста” у такий спосіб просто ліквідували... У некролозі по-блюзнірськи відзначили його “великі заслуги перед Українською Радянською Соціа­лістичною Республікою”. Поховали Михайла Сергійовича у Києві на Байковому цвинтарі. Є кілька пам’ятників Грушевському. Та найвагоміший пам’ятник нерукотворний воздвиг собі сам історик — 10 томів найбільшої і найправдивішої “Історії України-Руси”.

Коментарі для «ВЗ»

Леонід Зашкільняк, доктор історичних наук

Михайло Сергійович Грушевський був у політиці радше романтиком, аніж прагматиком, який би міг прорахувати і тверезо оцінити реалії політичного життя. Був романтиком і щодо бачення долі України, її майбутнього, місця трудового народу у суспільному розвитку. Грушевський не був соціалістом, але був під певним впливом соціальних ідей і соціалістичної ідео­логії. Найбільше Грушевському закидали федералізм. Він бачив Україну автономною у складі демократичної парламентської Росії. Не судилося. Попри це, вживати слова “поганий політик” щодо Грушевського вважаю недоречним.

Володимир Сергійчук, доктор історичних наук

Грушевський тривалий час був в аурі російського державницького організму і Російської православної церкви. Він не мав практики державного будівництва. Царська влада знищувала усі паростки тих, хто міг би бути українським державником. Не мали практики державного будівництва ні Грушевський, ні Вин­ниченко, ні Симон Петлюра... Але своїми працями видатний історик сказав світові і самим українцям, хто вони є, що вони окремий народ.

P.S. Автор висловлює вдячність за допомогу у підготовці цієї публікації директорові Музею Михайла Грушевського Марії Магунь (створила музей з нуля) і вченому секретареві Софії Легін.

Фото з архіву “ВЗ”

Схожі новини