Барон, який заснував Садгору, і росіяни, які спалили її майже дощенту... 

Незвична історія одного із мікрорайонів Чернівців: тут і досі спливають залишки давніх монет, а у центрі всіх зустрічає бронзовий Максим Горький.


Чернівчани називають Садгору не то містом, не то селом. Цього року мікрорайону — 245 років. Але сюди рідко доїжджають туристи, які відвідують Чернівці, — задалеко. Але тут вражає березова алея, що веде до цвинтаря. Вже сяє відновлена синагога, яка нагадує головний корпус колишньої резиденції буковинських митрополитів. У самому центрі є вулиця лише із трьох будинків — Скрябіна, композитора. І саме на території Садгори розташовується знаменитий Калинівський ринок. А неподалік — ресторан, якому місцеві підприємці дали назву на честь засновника Садгори — барона ґартенберґа.

Березова алея у Садгорі

Українська письменниця Софія Майданська, яка виросла у Садгорі, присвятила цьому поселенню два свої твори: повість “Провідна неділя” та роман “Сподіваюся на тебе”. Останній так і починається: “І звалося містечко Садгора…”.

Найближче майбутнє Садгори має бути без Горького: пам’ятник цьому письменнику мають прибрати, відповідно до Закону про декомунізацію. Пам’ятник встановили у Садгорі 1957 року — тоді ж побудували приміщення, де розміщувалася Садгірська райрада (рік тому райради у місті були скасовані). А ще до Першої світової війни на цьому місці вирував ринок. На території Садгори були чотири великі ринки, зокрема для худоби. Десятки тисяч голів худоби купували тут і відправляли на експорт у Європу. Садгора стала центром торгівлі на Буковині з 1801 року, отримавши Магдебурзьке право.

- У мене в комп’ютері сотні фотографій Садгори, — розповідає Юрій Бурега, корінний садгірчанин, який 10 років очолював Садгірську районну раду. — Якщо дивитися на фото, де зображено центр Садгори, то видно, що з того боку, де нині сквер і пам’ятник Горькому, стояли будинки. Угорі видніється костел Архангела Михаїла. Це був польський кут: там діяв Польський народний дім, довкола — в основному польське населення. Коли російська армія відходила 1917-го з Чернівців, то йшла через Садгору, і росіяни спалили її майже дощенту, вирізали населення. Більшості будинків не відбудовували. Площа сформувалася за румунського періоду. 

Війна, але вже Друга світова, залишила у Садгорі свій пам’ятник. 1944 року, після звільнення радянськими військами Садгори, тут формувався Перший чехословацький корпус на чолі з Людвіком Свободою. І їм, як визволителям, поставили тут пам’ятний знак, прикрашений радянською зіркою із серпом та молотом. Цей пам’ятник стоїть на вул. Александрі. Поруч збереглися старовинні будинки. Старожили розповідали: від залізничної станції йшла канатна дорога, якою возили сіно, муку, зерно до Чорнівського млина. 

У центрі міста, у сквері, стоїть маленька стела, де написано: “Тут буде споруджено пам’ятник садогурській монеті, яка заснувала місто, карбувалася із металу зброї та поєднала різні грошові системи”. Йдеться про заснування містечка Садгора бароном Ґартенберґом, який звів тут монетарню. 

Якщо кількома словами описувати засновника Садгори — то його з далекої Данії на Буковину привела жага до авантюр, бажання заробити та співпраця з російсьою владою. Хоча історики кажуть: Ґартенберґ не служив Росії, служив насамперед собі. 

 Володимир Новак другу частину прізвища взяв від своєї рідної Садгори.

Із Володимиром Новаком-Садогурським, вчителем історії у школі №39, зустрічаємося у самому центрі міста. 

- На жаль, не збереглося історичних відомостей про те, на якому саме місці стояла монетарня, — каже Володимир Новак. — Можна припустити, що це було недалеко від теперішнього центру Садгори. Давні історики вказують, що монетарня стояла на правому березі річки Тарнавки. Такого гідроніму не збереглося. Можливо, йшлося про річку Чорнівку, назву якої могли перекрутити. Чому на березі річки? Бо для виробництва монет потрібно було багато води. Не так давно поруч копали фундамент і знайшли відходи ливарного виробництва.

1771 року барон Петро-Миколай (чи ще кажуть Петер-Ніколаус) Ґартенберґ прибув на Буковину з Польщі, де встиг покерувати монетарнями. Цей візит мав конкретну мету: на замовлення окупаційної російської влади заснувати тут монетарню. Якраз тривала російсько-турецька війна 1768-1774 років. Московське військо під проводом генерал-фельдмаршала Румянцева взяло Хотинську фортецю й увійшло у Молдавське князівство, трохи згодом — у Волоське. І у росіян виникла проблема з грошима — щоб мати чим розраховуватися з місцевим населенням за харчі й інші потреби. Барон Ґартенберґ на той час встиг освоїти гірничу справу у Копенгагені, набути досвіду виготовлення грошей у Німеччині та Польщі.

- Монетарня — російська, а організував випуск грошей і був власником цього підприємства Петер-Ніколаус барон Ґартенберґ фон Садогурський, — продовжує історик. — 1768 року Ґартенберґ, будучи орендарем двох монетарень Речі Посполитої, отримав польське дворянство й відповідно шляхетське ім’я — Sadogurski (дослівна етимологія — сад і гора). Так на польський лад переінакшили німецьке прізвище барона: Garten — “сад” і Berg — “гора”.. Коли він приїхав у Садгору, то вже називався Ґартенберґ-Садогурський. 

Першу партію гармат для виробництва цих монет привезли з Хотина у серпні 1771 року. А в жовтні-листопаді з них уже були викарбувані гроші, які пішли в обіг. Помістя барона Ґартенберґа швидко розросталося і незабаром перетворилося на значне поселення, за яким одразу ж закріпилася назва Садогура. Саме так це поселення називалося і в австрійські та румунські часи. Радянська влада дала йому назву Садгора і приєднала її до Чернівців у 1965 році.

- Аферистом Ґартенберґа не можна назвати, радше авантюристом, — продовжує історик. — Погоджувався на різні проекти і пропозиції, з яких міг мати зиск і гроші. У мене в колекції більш як 20 монет із Садогурської монетарні. Що зображено? З одного боку на монеті квадрат — масонський символ, в який було вписано номінал монети, з іншого — два герби: Молдавії та Волощини. Тобто голова бика — це давній молдавський герб, що згодом став буковинським крайовим гербом часів Австрії, і птах з православним патріаршим хрестом у дзьобі — це герб Волоського князівства. Над ними — корона.

Коли російська влада пішла з Буковини, владі австрійській ці монети не були потрібні. Після того, як барон Ґартенберґ покинув Садгору, на місці монетарні організували пивоварню. А що далі було — вже ніхто не знає... Останню партію монет Ґартенберґ здав російському командуванню у листопаді 1774 року і покинув Садгору. Прожив ще 12 років і у помер у польському маєтку. 

- 1772 року Ґартенберґ вибив у молдавської влади дозвіл, аби тут, у Садгорі, могли поселятися євреї і проводитися ярмарки, — розповідає Володимир Новак. — А це вже вимальовувало образ повноцінного поселення. І коли він покинув Садгору, частина людей, які працювали на монетарні, виїхала з ним. Поселенню загрожувало зникнення або злиття із селами Стара Жучка чи Рогізна. Але щастя, що з’явився інший барон на території Садгори — Мустеца. Він усе викупив і став новим власником Садгори. У 1816 році Садгора добилася того, що чотири рази на рік тут проводили величезні ярмарки. 

Розквіт Садгори припадає на 20—70-ті роки ХІХ століття, у середині якого сюди приїджає рабин Ісраель Фрідман. Резиденція цадика функціонувала у місті до Першої світової війни. Коли Садгора стала духовним центром хасидів, саме поселення євреїзувалося. Сьогодні ж євреїв у Садгорі майже не залишилося. Місцеве населення здебільшого корінне, на відміну від основної частини Чернівців, де його кількість зменшилася. У Садгорі є все. Крім театру та стильних кав’ярень. Щоб попити файної кави, доведеться їхати у Чернівці.

Фото автора. Чернівці.