Серпом і молотом – по «будівнику комунізму»!

Процес декомунізації триває. Втім, почався він уже давно, навіть ще перед проголошенням незалежної України – там, де уникнути цього було просто неможливо, бо засміченість комунізмами-ленінізмами зашкалювала. Мова про назви газет в Україні в радянські часи.

 

Комуністичні ідеологи не переймалися їх оригінальністю, штампуючи ці покручі десятками і кожного «прикрашаючи» єдиним гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Найширше використовувалися слова «Ленін», «комунізм», «прапор», «правда» тощо і похідні від них. Багато років у назвах періодики був, звісно, і Сталін, але після розвінчання його культу Хрущовим довелося їх терміново замінювати, але на все ті ж комуністичні слівця. Хоч до «Хрущовської правди» і «Брежнєвського шляху» не дійшло.

Багацько було в Україні республіканських, обласних, міських та районних газет, які видавалися українською, російською, угорською та молдавською мовами. Всіх об’єднував один зміст і єдина ідеологічна спрямованість назв.

Втовкмачували, що комунізм уже проглядається на обрії. У часи брежнєвського застою в Україні було 15 газет з назвою «Зоря комунізму», ще десять — просто «Зоря» і шість — «Зоря...» певного регіону. А також «Жовт­нева зоря» і п’ять — «Жовтневі зорі». Зводили світле майбутнє всім миром, про що свідчать

13 «Будівників комунізму» і один «Строитель коммунизма». Визначали дороговказ: по чотири «Шляхом комунізму» і «Шлях до комунізму», шість «Ленінських шляхів», 11 «Ленінським шляхом», по три — «Шлях Леніна» і «Шляхом Ілліча». Жодних збочень, тільки «Вперед» - таких газет було аж 13.

Над Українською РСР майоріли 10 «Прапорів перемоги», 9 «Прапорів комунізму», по шість «Прапорів Жовтня» і «Прапорів Леніна», по одному — «Ілліча» і «ленінізму». Щоб таки не збитися на манівці, світили по дві газети «Промінь комунізму» і «Ленінський промінь», а також «Промінь Жовтня», «Промінь Ілліча» і «Луч Ілліча». Слід долучити сюди 11 «Червоних прапорів» і знаряддя праці — шість «Серпів і молотів».

Було в Україні аж сім «Ленінських правд», а всього з позначенням певного регіону тут видавалося аж 50 «правд». У тому числі, 2 «Наддніпрянські правди» і аж чотири «Наддністрянські»!

Активно використовувався епітет «радянський». 9 газет звалися «Радянське село», 6 — «Радянське слово», сім — «Радянське життя», по два такі «прапори» і «шляхи». Деякі назви викликали посмішки у місцевих читачів: аж чотири «Радянські Верховини», «Радянська Гуцульщина» і навіть «Радянські Карпати»!

Усього у назвах радянських газет України похідні від слів «Ленін» та «Ілліч» вживалися 88 разів, а від «комунізм» - 66.

Одразу після вступу Червоної армії на західноукраїнські землі, ще до «офіційного» приєднання їх до СРСР, меткі комуністичні хитруни-ідеологи заснували тут обласні газети, надавши їм «гарні і щасливі» назви, що мали б свідчити про нові реалії. 25 вересня 1939 року у Львові почала виходити «Вільна Україна», а 3 жовтня того ж року у Тернополі — «Вільне життя». З кожним роком «будівництва комунізму» з них усе більше почали кепкувати, особливо, коли почалися масові гоніння і арешти українських дисидентів і тотальна русифікація України.

Траплялися й курйозні випадки. У 1970-80-х роках редактором «Вільної України» був Олександр Косован, якого журналістська братія (і не тільки вона) поважала і любила. Під його керівництвом тираж цієї обласної газети, що виходила п’ять разів на тиждень, перевищував 200 тисяч примірників. А сам Олександр Романович часом казав, що предком його був знаменитий козак на прізвисько Косий Іван, звідки й походить його прізвище. Якось Косован з журналістами «Вільної України» приїхав в одне село на традиційну в ті часи зустріч з читачами. На околиці вийшов з авто і пішов пішки, роздивляючись садиби. Назустріч трапився літній дядько, який, безперечно, добре пам’ятав роки упівських криївок, а може, й сам був підпільником. Редактор першим подав дядькові руку і своїм характерним гучним голосом привітався: «Доброго здоров’я! Будьмо знайомі! Я — козак Косован з «Вільної України»! Дядько на мить остовпів. І так зрадів!

Утім, траплялися й нейтральні назви, що потім допомогло цим газетам уникнути неминучого перейменування. У районній газеті «Колос» у містечку Сахновщина Харківської області починав свою журналістську професійну кар’єру нинішній доцент кафедри теорії і практики журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Юрій Васьківський. У райгазеті з такою ж назвою — «Колос», тільки у рідних Заліщиках на Тернопільщині друкував свої перші замітки доцент цієї ж кафедри Ігор Лубкович.

Є в Україні районна газета, яка виходить з 1919 року, але ніколи не змінювала своєї назви. Видається ця газета у Звенигородці на Черкащині і називається «Шевченків край» - на віки віч­ні.