Стрічка-виклик «доброму смаку» офіційного кінематографа

«Тіні забутих предків» святкують піввіковий ювілей.


З цієї нагоди Кабінет Міністрів України видав розпорядження про урочисте відзначення 50-річчя фільму, і, зокрема, одночасні покази стрічки в кінотеатрах обласних центрів.

Сьогодні навіть важко уявити собі, яким викликом “доброму смаку” були “Тіні забутих предків” (на фото кадр з фільму). Ніхто такої картини не чекав не лише від режисера, але й від втілення на екрані прози Коцюбинського. Це був чи не єдиний фільм з числа екранізованих за останні роки творів української класики, який передав дух першоджерела і відповідав його глибинній ідеї. Цим фільмом кіно довело, що може конкурувати з літературою. Сергій Параджанов запропонував національному кінематографу — вперше після Довженка — адекватну форму його екранного існування. 

Як писав один із критиків, “фільм нічого спільного не має зі звичними “споживацькими” екранізаціями і є самоцінним твором кіномистецтва”. Фільм наче закликав до освоєння зовсім іншого, закритого раніше для радянського кіно образного простору. “Тіні забутих предків” вивели український кінематограф із творчого безсилля, стали “маніфестом поетичного кіно”.

Поетичне кіно — це передовсім вияв світогляду, що випливає з укоріненості в рідну землю. Тому це кіно означає спротив асиміляції (у випадку України — русифікації) та іншим нівеляційним процесам.

І не випадково, навіть знаково те, що саме на прем’єрі “Тіней” у київському кінотеатрі “Україна” 4 вересня 1965 року вчинено публічний протест проти хвилі політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт політичної непокори. З різкою критикою арештів серед інтелігенції тоді виступили І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл. Реакція властей була блискавичною. А сам фільм “Тіні забутих предків” більш як 20 років було заборонено для показу.

“Дикі вогненні коні” — так фільм називався в іноземному прокаті — пронеслися екранами світу, здобувши на міжнародних фестивалях 28 призів, нагород і дипломів. Це був справжній тріумф! Це було не просто свято українського мистецтва, а свято української душі, підтвердженням того, що Україна може стати естетичною та духовною величиною у світі.

Відомий французький актор і режисер Робер Оссейн якось сказав: “Якби планеті Земля було б запропоновано послати один-однісінький кінотвір до іншої цивілізації, я запропонував би картину “Тіні забутих предків”.