Жахливий кінець «генія Карпат»

Чверть століття тому, 1989 року, Центральною і Східною Європою прокотилася революційна хвиля. Повалення комуністичних режимів в Польщі та Угорщині, падіння Берлінського муру, Оксамитова революція у Чехословаччині свідчили про те, що населення цих країн прагне позбутися тоталітарного минулого. Ця хвиля не оминула й Румунію. Проте, на відміну від інших центральноєвропейських країн, де зміна влади відбулася мирним шляхом, антикомуністичні протести румунів переросли у криваву революцію. Вона завершилася 25 грудня 1989 року розстрілом диктаторського подружжя Чаушеску.

Собаку диктатора возили у лімузині...

З 1965 року уся влада в Соціалістичній Республіці Румунія (СРР) зосередилася у руках генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Ніколає Чаушеску, який у 1974 році став президентом. У країні запровадили культ особи. Чаушеску називали «генієм Карпат», «Дунаєм думок», «улюбленим сином нації». Усі ключові державні посади обіймали його родичі (40 осіб). Його дружина Єлена стала членом Політвиконкому ЦК, заступником прем’єр-міністра, президентом академії наук. Влада спиралася на розгалужений апарат органів державної безпеки — «секуритате».

Єлена Чаушеску (з дому Петреску) не отримала хорошої освіти (не змогла довчитися у сільській школі), що не завадило їй стати головним порадником свого чоловіка (вийшла заміж за Чаушеску у 1946 році). У чотирнадцять років Єлена перебралася до Бухареста, де зупинилася у сім’ї старшого брата. Влаштовувалася на некваліфіковані посади — швачки або асистента у фармацевтичну лабораторію, але її звільняли за профнепридатність. Це не завадило Єлені у віці 40 років стати доктором хімічних наук. Про те, що академік Національної академії наук і “вчений-хімік зі світовим ім’ям” Єлена Чаушеску у школі була двієчницею, а усі її дипломи — підробка, люди дізналися тільки після її смерті.

Пані Чаушеску полюбляла хутра, діаманти, дорогі автомобілі і палаци. Розкіш, у якій, не соромлячись власного напівголодного народу, купався клан Чаушеску, була фантастичною. Лабрадор диктатора жив на власній віллі, корм йому доставляли дипломатичною пош­тою з Великої Британії. Вечорами пса привозили до господаря (який любив брати лабрадора до себе в ліжко) лімузином і в оточенні мотоциклетного ескорту.

...а зовнішній борг сягав десятків мільярдів

Соціально-економічна політика режиму Чаушеску наприкінці 80-х років минулого століття привела Румунію до краху: дефіцит основних промислових товарів, нерегулярне забезпечення населення продуктами харчування, встановлення лімітів на споживання електроенергії для підприємств і домогосподарств. У той час, як країна жила у злиднях та холоді, клан Чаушеску мав 62 палаци, 22 мисливські будинки, два кораблі. На рахунках румунського диктатора в іноземних банках зберігалось близько мільярда доларів, а все його майно оцінювали у п’ять мільярдів доларів.

...Народне повстання розпочалося у Трансильванії (захід Румунії) після того, як 15 грудня 1989 року у невеличкій церкві міста Тімішоари публічно виступив проти режиму Чаушеску угорський кальвіністський священик Ласло Текеші. Протести перетворилися на бурхливу демонстрацію під гаслами «Геть Чаушеску!». 17 грудня учасників акції протесту зустріли у центрі Тімішоари частини служби безпеки та військові підрозділи. Коли демонстранти увірвалися до приміщення райкому, проти них застосували бронетехніку і танки. Під час сутичок на вулицях загинуло понад 100 осіб.

І нашим, і вашим

Чаушеску протягом багатьох років мав непогані відносини із Заходом. Грав на два фронти: 1968 року засудив радянську інтервенцію у Чехословаччині, у 1984 році проігнорував бойкот країнами соціалістичного табору Олімпіади у Лос-Анджелесі. За це Захід “не помічав”, як Ніколає і Єлена грабували свій народ… Кажуть, тодішні конфлікти з Бухарестом не заважали Кремлю постачати за посередництва Чаушеску «ліву» зброю — «борцям за соціалізм» у Африці та Азії…

“На тлі своїх колег, генеральних секретарів комуністичних партій, Ніколає Чаушеску здавався таким собі реформатором, — розповів “ВЗ” професор, завідувач кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Анатолій Круглашов. — З одного боку, Румунія була і залишалася протягом усього періоду правління Чаушеску повноцінним членом блоку соціалістичних держав. Перебувала і в Раді економічної взаємодопомоги, і в Організації Варшавського договору. З іншого боку, відсутність радянських військ на території Румунії і гра із Заходом на межі допустимого дозволили Чаушеску, що перебував все-таки під контролем Москви, бути відносно незалежним гравцем у світовій політиці. Він намагався тиснути на Захід, використовуючи “дисидентські” витівки (достатньо незалежна від СРСР економічна політика і періодичні ідеологічні акції, що мали продемонструвати особливу позицію Румунії у соціалістичному таборі). Чаушеску отримував матеріальну, фінансову підтримку із Заходу”.

“Шантажуючи Москву своїми контактами із Заходом, Чаушеску домагався її активної підтримки, — продовжив розмову пан Круглашов. — Використовував переваги так званого розподілу праці у Раді економічної взаємодопомоги. Румунія отримувала дешеві енергоносії, газ, метали, руди... Чаушеску не був зацікавлений, хоч би й економічно, у значному ускладненні взаємин з Радянським Союзом. Така шантажистська гра поміж Заходом і Кремлем достатній час успішно вдавалася. Чаушеску розумів, за які межі виходити не можна”.

Армія перейшла на бік протестувальників

Криваві події у Тімішоарі викликали вибух обурення у суспільстві. 19 грудня армійські підрозділи у Тімішоарі перейшли на бік протестувальників. “Ті, хто служив в армії, жили не набагато краще, аніж прості румуни, — пояснив “ВЗ” історик, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Андрій Козицький. — У військових не було стимулу захищати владу. Диктаторські режими зазвичай краще забезпечують правоохоронні органи, прокуратуру, армію, поліцію — для того, аби мати можливість спертися на них у складні моменти. У Румунії економічні проблеми були настільки гострими, що армія у ланцюжку забезпечення була чи не на останньому місці. На неї не вистачало грошей”.

20 грудня, перервавши офіційний візит до Ірану, Чаушеску повернувся до Румунії. У зверненні до народу намагався довести, що акції протесту ініційовані «зовнішніми контрреволюційними силами». До області Тіміш, де запровадили воєнний стан, були надіслані додаткові армійські підрозділи. 21 грудня організували провладний мітинг у центрі Бухареста. Коли Чаушеску виступав з балкона будинку ЦК, обіцяючи підвищення зарплат і пенсій, молодь несподівано почала вигукувати антиурядові гасла. Натовп почала розганяти поліція. Чаушеску віддав наказ стріляти у маніфестантів. Декретом від 22 грудня запровадив у країні надзвичайний стан. Застосувавши зброю, спецпідрозділи до вечора звільнили площу, тіла загиблих прибрали. Однак зранку 22 грудня на цьому ж місці знову зібралися протестувальники. Їх зустріли танки та підрозділи “секуритате”. Опівдні Чаушеску з’явився на балконі і спробував виступити, але натовп увірвався в середину партійного будинку. Диктатору разом із дружиною вдалося на гелікоптері покинути Бухарест.

У Бухаресті відбулися жорстокі вуличні бої, під час яких повсталі за підтримки певної частини армійських підрозділів захопили радіо- й телецентр, будинок ЦК та інші стратегічно важливі об’єкти. Під час вуличних боїв загинула понад тисяча осіб, майже три тисячі було поранено.

...Подружжя Чаушеску заарештували поблизу міста Тирговіште. 23 грудня влада в Бухаресті перейшла до Фронту національного порятунку (ФНП) на чолі з Іоном Ілієску. Телебачення повідомило про повалення режиму Чаушеску. На території однієї з військових частин відбулося таємне двогодинне засідання анонімного трибуналу, на якому Ніколає та Єлену звинуватили у геноциді проти народу, у підриві економіки, завданні державі величезних збитків та в спробі втекти з країни. 25 грудня 1989 року подружжя Чаушеску розстріляли.

До складу нового органу влади, ФНП, увійшли як відомі правозахисники, так і позбавлені раніше посад представники колишнього партійно-урядового керівництва. “Правління Ілієску не було настільки позитивним, яким би могло бути, якби до влади прийшов не колишній комуніст”, — продовжив розмову Андрій Козицький.

“Іон Ілієску, який згодом став першим президентом посткомуністичної Румунії, свого часу був першим секретарем ЦК комсомолу цієї держави, — пояснив Анатолій Круглашов. — Ця людина мала колосальний номенклатурний досвід. Ще не завершилася революція, як Чаушеску та його дружину Єлену заарештували і віддали під суд. Смертний вирок виконали негайно. Його зафіксували відеокамери. У спостерігачів та аналітиків це залишило відчуття, що Чаушеску прибирали для того, щоб показати народу, що диктатор впав, головного тирана не стало... Мовчання Чаушеску було вигідне багатьом, оскільки люди з його наближеного кола не були осторонь того, до чого привели Румунію наприкінці 80-х років минулого століття”.

Наступні роки для Румунії були складними, оскільки нова еліта була розгубленою, скута страхами минулого. Стан економіки погіршувався, державу охопили страйки... Лише з другої половини 90-х років минулого століття Румунія ствердилася у демократичному, проєвропейському, євроатлантичному виборі. У Румунії почалися реальні реформи. “Цей період триває досі”, — каже пан Круглашов.