Біла Стріла, Біла Блискавка, Сеньйор «Реал»...
Днями пішов із життя один з найвидатніших футболістів ХХ століття — Альфредо Ді Стефано. Один із перших володарів «Золотого м’яча» (1957, 1959), почесний президент мадридського «Реала». Життя Ді Стефано було повне перемог, успіхів, слави і легенд.
Альфредо народився у престижному районі Буенос-Айреса — Барракас. Його дідусь був італійцем з острова Капрі, мама — донька британця і француженки. Тому не дивно, що в його крові змішалося стільки різних темпераментів, котрі й “вихлюпнули” пізніше на футбольному полі.
Видатний майстер розпочинав виступи за аргентинський клуб «Лос Кардалес»(1940), а пізніше грав за «Рівер Плейт» (1942—1945, 1947—1949), «Уракан» (1946). Після страйку футболістів 1949 року перебрався до Колумбії, де грав за «Мільонаріос» (1949—1952), а згодом з’явився у Європі і розпочав свої виступи за найкращий тоді європейський клуб — мадридський «Реал». Тут Ді Стефано 11 сезонів, зігравши 282 матчі, в яких забив 216 голів. Всього ж на вищому футбольному рівні провів 521 матч і забив 377 голів.
Ді Стефано — чемпіон Аргентини (1947), чемпіон Колумбії (1949, 1951, 1952), чемпіон Іспанії (1954—1957, 1961—1964). П’ятиразовий переможець Кубка чемпіонів (1956—1960), володар Міжконтинентального Кубка (1960). Найкращий бомбардир чемпіонатів Аргентини, Колумбії, Іспанії. Грав за три національні збірні: Аргентини — 7 матчів і 7 голів (1947—1948), Колумбії — 2 матчі (1951), Іспанії — 31 матч і 23 голи (1956—1963).
Неабияка футбольна особистість мала чимало прізвиськ та різноманітних легенд, створених прихильниками та недругами.
Автором перших дитячих прізвиськ був сам Альфредо. Він дуже любив, коли забивав голи в дитячій «дикій» команді, а до нього гукали Мінельїто, — бо він захоплювався грою голеадора «Рівер Плейт» на прізвище Мінелья. Потім кумиром Альфредо став форвард «Індепендьєнте» Арсеніо Еріко, і Ді Стефано перейменувався на Ерікільо. Новим кумиром став баск-емігрант Ісідоро Лангара, і хлопчик назвався Лангарільо. У дорослі роки як його тільки не називали: Біла Стріла, яку підняли до Білої Блискавки, Людина—оркестр, Сеньйор “Реал”...
Та, можливо, найцікавішою є легенда з тих часів, коли слава і популярність аргентинця-іспанця сягнула вершин. В Іспанії переповідали такий анекдот. Диктатор Франциско Франко, прогулюючись в оточенні свити та охоронців вулицями Мадрида, підійшов до замурзаного хлопчиська: «Що би ти хотів від мене отримати, чіко?»
— «Два автографи, каудильйо!» — випалив хлопчик. «А навіщо тобі два?» — «Я виміняю їх на один автограф Ді Стефано!»
А ось історія з викраденням Ді Стефано у серпні 1963 року у Венесуелі, куди «Реал» прибув на товариські матчі. Напередодні зустрічі Ді Стефано раптом зник. Пізніше стало відомо, що з готельного номера його викрали бойовики опозиційного Національного фронту визволення Венесуели. Вони утримували футбольну зірку дві доби. Не лякали, годували, відправили телеграму дружині, навіть не вимагали викупу. Бойовики заявили: «Ми вкрали Ді Стефано, щоб привернути увагу світової громадськості до нашої країни, де панує нестерпна політична обстановка. Жодної кривди футболістові не завдамо…».
А через два дні відомого гравця повернули до готелю, звідки забрали. Потім Альфредо признався, що викрадачі грали в доміно і охоче слухали його байки на футбольні теми...
