Він довго був катом і трохи демократом...


Зрозуміло, всемогутній Берія не хотів бути на других ролях, як і великий майстер політичних інтриг Микита Хрущов. Саме він, заручившись підтримкою воєначальників, насамперед маршала Жукова, 26 червня 1953 року прямо на засіданні Президії ЦК КПРС заарештував Берію. Йому інкримінували прагнення захопити одноосібну владу, позбавити партію керівної ролі у суспільстві, безглузде звинувачення у зв’язках з іноземними розвідками і, що було дуже подібно на правду, — розпусні зв’язки з десятками жінок, тобто “аморалку”...

Деякі історики доводять, що Лаврентій Павлович не був таким зловісним катом, як довоєнні інквізитори Ягода і Єжов, нібито не був причетний до масових репресій 1937-1938 років. У цьому тільки частка істини. Сталін, кажуть, сам жахнувся масштабу репресій того періоду, особливо щодо командного складу Червоної армії. У повітрі запахло війною з нацистською Німеччиною. В таких умовах здійснювати подібну тиранію було б самогубством.. Сталін звинуватив у невиправданих репресіях Ягоду і прибрав його руками Єжова. Згодом самого Єжова і його команду знищив руками Берії. У 1939-1941 роках, коли Берія очолював МДБ, були випущені з тюрем воєначальники Рокоссовський, Мерецков, Горбатов, конструктори Туполєв, Корольов та чимало інших. Водночас на совісті Берії масові репресії проти населення Західної України у 1939-1941 роках, знищення в’язнів у тюрмах Галичини на початку війни, трагедія польських полонених у Катині.

Після війни розпочався новий виток репресій. Сталін відчув, що Берія стає небезпечним для його одноосібної влади. Тривалий час живе версія, що Сталіна отруїли за наказом Берії, але прямих доказів немає. Та фактом є те, що Берія і Маленков на 12 годин залишили Сталіна, що вже конав, без медичної допомоги...

“Перебудову” розпочали не Андропов, не Горбачов, не Хрущов, а саме Берія.

Він першим висловився про злочини Сталіна і критикував його культ особи. Запропонував зменшити гонку озброєнь і припинити насильне впровадження соціалізму у так званих країнах народної демократії, вивести війська з Німеччини та об’єднати її на демократичних засадах. Пропонував надати більше прав союзним республікам, обирати на керівні посади місцеві кадри і навіть дозволити республікам мати національні армії.

Автору цієї публікації особливо цікавим видається ставлення Берії до тих процесів, які відбувалися в Україні і зокрема в Галичині у перші повоєнні роки. Глибоко занурилися у цю тематику історики Кім Науменко і Олександр Луцький. Вони, попрацювавши в архівах і підготували фундаментальну працю “Л. Берія і Україна”. 1953 р.”. Вона мала побачити світ ще 2010 року, але видання відкладається за браком коштів в Інституті українознавства НАН України. Ось що розповів журналістові “ВЗ” Кім Науменко: — Берія, на відміну від вкритої мохом “ленінсько-сталінської гвардії”, здається, зрозумів, що далі так жити не можна, й намагався щось змінити у тоталітарній системі, не змінюючи її суті. Щодо Галичини, то Берія нарешті визнав, що боротьбу з націоналістичним підпіллям не можна вести лише шляхом масових репресій і військовочекістських операцій. Він планував відправити у Мюнхен до Бандери свою людину і визволених із заслання його сестер Марту і Оксану з пропозиціями припинити братовбивчу боротьбу на західноукраїнських землях проти радянської влади в обмін на дозвіл діячам ОУН повернутися в Україну й гарантії їх недоторканності.

- Гадаєте, Бандера погодився б на це?

— Я мав у Києві бесіду з останнім командувачем УПА Василем Куком. Він мені казав, що Степан Бандера вагався. Коли Микола Лебедь доповів про ці вагання американським спецслужбам, ті почали тиснути на Бандеру: ви припините боротьбу, ми припиняємо допомогу... Коли Василя Кука заарештували, Хрущов пропонував його судити і привселюдно розстріляти. Берія звернувся з листом до Хрущова. Немає, мовляв, сенсу створювати ще одного націоналістичного героя-мученика. Краще спробувати використати його для нашої боротьби з підпіллям...

- Коли Берія прийшов до влади після смерті Сталіна, мені було 13 років. Мама працювала завідувачкою дитсадком. Вона казала, що розгортається рух за місцеві національні кадри і переживала, чи втримається на своїй посаді.

— Так. Був такий короткий період до арешту Берії. Бомбою для верхівки Кремля стала його доповідна записка у Президію ЦК КПРС від 26 травня 1953 року “Про становище в західних областях України”. Він пропонував “рішуче відмовитися від методів, притаманних царському режимові, не придушувати мову. Не замінювати національні кадри чиновниками російського походження”. Він наголошував, що у Західній Україні з восьми перших секретарів обкому партії лише один місцевий. У Львівській області з 32-х перших секретарів райкомів партії — лише двоє місцевих. Серед 25 керівників вузів місцевих не було взагалі...”?

Не знати, чим би закінчилася та “перебудова”. Берія дуже налякав своїх колишніх соратників. 23 грудня 1953 року його розстріляли. Тіло кремували у Донському монастирі. А прах розвіяли вентилятором. Підтвердилася стара, як світ, істина: на кожного ката знайдеться свій кат...

Фото з архіву “ВЗ”