На аукціон виставлять Львівський ювелірний завод
Стартова ціна рекордна — понад 144 мільйони гривень. Інвестор має зберігати спеціалізацію підприємства лише пів року. А що далі?
В Україні офіційно стартувала мала приватизація. Як зазначили у Кабміні, процес приватизації у воєнний час відбуватиметься за новими правилами. Усі активи, які не використовувалися останніми роками, мають отримати «нове життя» і запрацювати на українську економіку. Це дасть додаткові кошти для відновлення країни, для прискорення нашої перемоги.
Начальник регіонального відділення Фонду держмайна України у Львівській, Волинській та Закарпатській областях Владислав Калинець розповів «ВЗ» про зміни у законодавстві, які мають зробити приватизацію простішою і менш зарегульованою. Тепер, зокрема, продаватимуть об'єкти тільки через майданчик Prozorro. Термін проведення аукціонів скоротили до 20−25 днів. Удвічі збільшено розмір гарантійного внеску для допуску покупця до аукціону. Тепер він становитиме 20% від стартової ціни аукціону. Раніше через низький гарантійний внесок недобросовісні учасники могли відмовитися і зірвати аукціон. Через це деякі об'єкти не могли продати роками. Також приватизації тепер підлягатимуть цілісні майнові комплекси, обтяжені багаторічними арештами на майно. При цьому права кредиторів зберігаються, тобто вони матимуть шанс повернути свої гроші від нового власника об'єкту.
Стартова ціна — понад 144 мільйони гривень
На Львівщині за новими правилами одним із перших мають намір продати найдорожчий і найцікавіший об'єкт — Львівський державний ювелірний завод. ФДМУ озвучив стартову ціну — 144 мільйони 282 тисячі гривень. На території підприємства відбувся День відкритих дверей. Потенційні інвестори, представники обласної та міської влади, ЗМІ прослухали презентацію підприємства, оглянули його виробничі площі, обговорили перспективи. Аби щось почути про свою подальшу долю, на зустріч прийшли також працівники ювелірного заводу.
Т. в. о. директора Львівського ювелірного заводу Роман Мончин розповів про історію, плюси і мінуси підприємства для майбутньої приватизації. У 1972 році тут почали робити вироби з золота 583-ї проби. Підприємство отримало багато державних нагород. У кращі часи на заводі та у спеціальному конструкторському бюро працювало 1300 осіб. Завод переробляв 3 тони золота в рік. Але у 1990-х почалися усім відомі економічні процеси, а перша економічна криза 2008 року суттєво підкосила виробництво. Тоді ціна на золото різко зросла у 2,5 раза. Якщо до того трійська унція коштувала 720 доларів США, то внаслідок кризи стала коштувати 1700. Зараз ціни на золото коливаються, наразі трійська унція коштує 1650 доларів.
Якщо ЛДЮЗ раніше працював на масове виробництво, то тепер — на індивідуальні замовлення. Тут є ювелірна майстерня, люди приносять своє золото, старі вироби, і їм майстри виготовляють прикраси на замовлення. Це вигідно для людей, тому що вони платять тільки за роботу. Завод має свою атестовану лабораторію, тобто він гарантує ту пробу, яка стоїть на його ювелірних виробах.
«Золото зараз дорого коштує, але все-таки ми купуємо золото, продаємо наші вироби, — розповідає Роман Мончин. — У нас повністю замкнутий цикл. Робимо весь діапазон ювелірних виробів зі золота і срібла, включно із посудною групою (чарки, кубки, ложки, виделки, чашки, блюдця). Це не зважаючи на ту малу кількість людей, які в нас є. Зараз у нас працює 92 особи. Основних працівників — 38, решта — охорона, працівники для обслуговування нашої великої території».
Територія заводу чимала — 2,107 га, є акт на постійне землекористування. Загалом підприємство налічує 11,5 тисячі будівель і споруд, бо крім заводу у Львові є ще база відпочинку «Соколя» у Мостиському районі та магазин ювелірних виробів на вул. Ш. Руставелі у Львові (зараз не працює, бо не окуповується утримання).
«Нам би вистачило 1,5 тисячі кв. метрів площі для ювелірного виробництва, — каже директор. — Якби цей об'єкт купив інвестор, ми б переселилися у менше приміщення, а великий головний корпус інвестор міг би використати як хоче. Згідно із умовами приватизації, інвестор повинен пів року зберігати колектив, платити зарплату. Але з нами проблем не буде, ми самі на себе заробляємо. Крім того, у нас багато виробів є на складі. До інвестора у нас прохання тільки одне — зберегти завод. Є реалізація продукції навіть у такий скрутний час: до кінця цього року буде 15−16 мільйонів грн. Це після всіх податків і зарплати. Наразі працюємо лише три дні на тиждень. Якщо інвестор купить завод, то на нього ляжуть витрати на утримання, зате витрати на ювелірне виробництво різко зменшаться. Бо зараз ми «тягнемо» все — охорону, комунальні послуги… Зберегти завод з точки зору бізнесу можна спокійно. І можна робити вироби, продавати і заробляти гроші.
Усі станки і цехи в робочому стані. Так, вони старі - 70−80-х рр. Але на них можна ще багато чого зробити. Ми не бюджетники, що заробимо — те маємо. Зараз на другий квартал, якби не було амортизаційних відрахувань, ми були б у плюсах. Ми повністю залежимо від збуту. Але ми — юридична особа, платимо всі податки, зарплату, а численні конкуренти-приватники, продукції яких є багато в магазинах — ФОПи, платять набагато менше податків. Реалізація продукції в нас торік була 15,8 млн грн. З них 7 млн 056 тисяч ми заплатили податків. Ось вам різниця між нами і приватниками.
За підприємством «висить» борг у 30 мільйонів грн, але він «штучний». Зараз подаємо в суд і відтерміновуємо цей борг на рік. Через високу вартість газу ми перейшли на електричний обігрів. Але котельня повністю готова до роботи. На заводі є всі потрібні комунікації".
Один із потенційних інвесторів, який взяв участь у Дні відкритих дверей, — власник релокованого з Харкова підприємства Максим Плєхов. Підприємство випускає бронежилети, військове спорядження тощо на замовлення Міноборони. Міститься на орендованих об'єктах нерухомості на території Львівської МТГ. Хочуть або придбати площі, або збудувати нове приміщення для розширення виробництва. Розглядають для придбання декілька об'єктів у Львові, зокрема, і ювелірний завод.
«Будемо проводити додаткову оцінку заводу, бо крім площі приміщень, капремонту, нам треба ще розраховувати, скільки може бути робочої сили в цьому районі, — каже інвестор. — Нам буде потрібно 500−700 працівників. Але паралельно зберегти окремий ювелірний бізнес і його працівників — це може бути дійсно цікаво».
«Наше золото можна передавати внучкам»
Директор провів екскурсію по ювелірному заводу. Територія тут справді величезна, багато цехів та обладнання, але працівників обмаль. Ювеліри розповідали, що зарплату отримують мінімальну, працюють на неповну зайнятість. «Фішкою» ювелірного заводу є італійська лінія з виготовлення ланцюжків. Зараз завод робить 79 видів ланцюжків вагою від 1 до 20 грамів. У кращі часи робили до тридцяти кілограмів ланцюгів на рік, зараз роблять 200−300 грамів, залежно від того, скільки куплять золота. Золото купують у Києві, на переробному підприємстві «Соляріс». 100 грамів золота разом із ПДВ коштує 282 тисячі грн. З цього золота на заводі виробляють 170 грамів ювелірних виробів, за які після продажу отримують близько 340 тис. грн.
Директор кличе працівника дільниці ланцюгів Андрія. Він тримає в руці цілий джгут з золотих ланцюжків 583-ї проби. У цеху маса обладнання, але на всіх цих верстатах працює лише один пан Андрій: двоє інших працівників — на війні, ще один — загинув.
«Якість ланцюжка перевіряється за державним стандартом: на один метр ланцюга підвішують вантаж у 3 кілограми і ланцюг не повинен розтягнутися ні на долю міліметра. Ми пробували підвішувати на наші ланцюги навіть 8 кілограмів і вони не розтягувалися. А турецький ланцюг розтягнувся від двох кілограм, — розповідає директор. — Ми витримуємо високу конкуренцію на ринку завдяки своїй якості. Ніколи не йшли на здешевлення виробів шляхом зміни технології. Завжди використовували якісні італійські лігатури (добавка іншого металу для золота). Маємо свою оцінку діамантів, завжди ставимо правильну характеристику діамантів. На жаль, є фірми, які ставлять на етикетці неправильну характеристику, таким чином завищуючи ціну виробу. Є на ринку вироби, які можна купити дешевше, але ремонтувати їх неможливо. Деякі турецькі, китайські вироби просто розвалюються — через використання дуже легкоплавких лігатур. Наше золото — якісне, довговічне, його можна передавати внучкам».
Директор розповідає анекдотичний випадок, коли йому виставила рекламацію клієнтка за… занадто міцний ланцюжок. Якийсь бандит намагався зірвати їй з шиї ланцюжок, але ланцюг не порвався. Бандит втік, а жінці трохи порізало шию. Вона в нервах прийшла до директора ювелірного заводу з претензіями: «Через ваш ланцюг мені могло відрізати голову!». Директор аргументував: згідно із держстандартом, ланцюг не має навіть розтягнутися, не те що порватися…
