«Шкода, що влада забула гасло «Свій до свого по своє»...»

“Іду містом — приємно подивитися: стільки стоїть будинків нашої корпорації! Слід в історії ми вже залишили...” - любить повторювати президент Корпорації будівельних підприємств “Карпатбуд” Юрій Карвацький (на фото). “Карпатбуд” - одне з найпотужніших львівських підприємств, торік відсвяткувало 20-річний ювілей. Напередодні професійного свята — Дня будівельника - ми зустрілися з Юрієм Карвацьким і поговорили про здобутки і проблеми будівельної галузі.

— Пане Юрію, якими досягненнями будете відзначати День будівельника?

— Ніколи не здаємо будинків “до дати” - до Дня Незалежності, Дня Конституції України. Але кожен рік у нас має бути хоча б один об’єкт стовідсоткової готовності до Дня будівельника. Для нас це етап у роботі. Цього року маємо 64-квартирний житловий будинок на вулиці Медової Печери у Львові. Він розташований у зеленій зоні Майорівки, стане окрасою цієї території.

Торік відсвяткували двадцять років Корпорації “Карпатбуд”. За цей час збудували більше сотні об’єктів - загальною площею понад 300 тисяч квадратних метрів. Робимо якісно, у короткі терміни, наші будинки прикрашають Львів. Дипломами першого і другого ступеня Держбуду відзначені житлові будинки у Львові на вул. Генерала Чупринки, Перемиській, Свенціцького, Рудницького, Карпатській, Самійленка. Житловий будинок на вул. Повстанській є лауреатом Державної премії. У Львові й області “Карпатбуд” звів об’єкти соціально-побутового призначення - два корпуси офісу банку “Дністер”, Львівський онкологічний центр, Перинатальний центр, відреставрували фасади старовинних будівель обласних управлінь СБУ і МВСУ, “Гранд-готелю”. “Карпатбуд” вписаний до “Золотої книги ділової еліти України”.

Але в останні роки, на жаль, будуємо тільки житло. Шкода, що влада не думає про те, що потрібні нові школи, лікарні, інші суспільно значущі об’єкти. Не житлом єдиним... Сьогодні у Львові масово зводять лише багатоквартирне житло. Цілі квартали забудовують, містечка. А хто-небудь замислювався над тим, де будуть навчатися діточки з цих будинків? Хоч один новий садочок, школа, будуються?

Говоримо, Львів — культурна столиця України. А досі не маємо сучасного кіноконцертного залу. Про необхідність його будівництва говориться не один десяток років. З усього світу до нас приїжджають виступати. Виступають — хто в цирку, хто в оперному театрі... Немає сучасного спортивного залу, льодової арени. Це несолідно.

Зараз у Львові у будівельній галузі правлять бал заїжджі товстосуми. Будують виключно комерційне житло. Якщо у проекті є дитячий садочок, то він буде будуватися або в останню чергу, або його взагалі не буде. Влада повинна звернути увагу на цю ситуацію. Мають бути не тільки магазини і бутики, а й спортивні майданчики для людей, садочки, школи. Бачимо, у центрі міста, всюди, де були якісь майданчики, де діти могли побавитися, всюди якісь сучасні “вставки”, новобудови... У центрі взагалі треба встановити щонайменше десятирічний мораторій на нове будівництво. Як можна в такому унікальному архітектурному центрі тулити новобудови?

— Поясніть феномен розквіту будівництва в період економічної кризи. До кризи, коли квадратний метр у Львові коштував понад 1000 доларів, а попит на житло все одно був, будували мало. А тепер, коли вдвічі подешевшало житло в новобудовах, — бум будівництва.

— З’явилося багато житла — зрозуміло, ціна падає. Але за рахунок чого вона падає? Львів заполонили будівельники з інших регіонів. Ситуація зрозуміла: на сході України — війна, там заморозилося будівництво, підприємці хлинули на захід. Це люди з мішками грошей, часто отриманих незаконним шляхом. Бізнесмени, які все життя займаються будівництвом, ніколи не матимуть таких грошей. Їм треба весь час оновлювати техніку, транспортний парк. А “варягам” - все одно, їм треба “відмити” свої мільярди.

Нашій корпорації, нашим колегам, які теж по двадцять років працюють на ринку, з величезним трудом вдається отримати дозволи на будівництво, оформити усі документи. А будинки цих приїжджих фірм — ростуть як гриби. Будують там, де ніхто б раніше не подумав будувати, наприклад, на стадіоні “Сільмашу”, на автостоянках, на території Автобусного заводу. Як їм вдається так швидко переконати чиновників оформити документацію?

Крім того, ці будівельники з Києва, Вінниці, Хмельницького — привозять своїх робітників. Тобто на Львівщині не створюються робочі місця для місцевих. Причому людей ці “варяги” тримають у рабських умовах.

Нові “дешеві” будинки — трагедія для людей, які купують там квартири. Власники організовують фіктивні кооперативи, з якими майбутній житель укладає угоду. Цей будинок — без штукатурки, без розводки комунікацій, без стяжки. Кооператив “лопає”, і його власники зникають. Жителі самі добудовують. Уявіть собі, як їм на 12-й поверх самим тягати розчин для штукатурки стін? Ліфти не працюють. Люди кидаються на цю невисоку ціну (ці фірми продають в середньому по 12,5 тисячі грн. за кв. метр), але потім це їм дорожче обійдеться. “Карпатбуд” та декілька інших солідних будівельних організацій Львова продають квадратний метр за 15 тисяч гривень. Але це якісне житло - зі штукатуркою, стяжкою, розводкою, інженерними комунікаціями.

— Як влада може врегулювати ці питання, адже учасники будівельного ринку — приватні підприємства?

— Треба запровадити окрему посаду — заступник міського голови з будівництва. Він має працювати з місцевими будівельниками. У Львові небагато таких фірм — крім нас, ще “Галбуд”, “Екодім”, “Ріел”... На нарадах із заступником з будівництва можна було би вирішувати нагальні проблеми будівництва. Місто має лобіювати своїх підприємців. У нас в Галичині колись був популярний лозунг “Свій до свого по своє”. Шкода, що влада про нього забула... Якщо будуватимуть львівські підприємці, то усі податки підуть у львівський бюджет. А податки “варягів” підуть у Київ, інші міста, де зареєстровані. Якщо вже ці будівельні організації увійшли у Львів, мають тут платити податки. Якщо вже влада вирішила, що ці фірми мають тут бути, то візьміть з них, крім цих 4% податку на інфраструктуру, хоча б 2-3% на розвиток міста. Бо вони по наших дорогах їздять, наше повітря отруюють!

Ще одна проблема: повністю зруйновано систему підготовки кадрів на робітничі спеціальності. Машиністи баштових кранів, бульдозеристи, екскаваторники, бляхарі та інші будівельні професії - вимирають як клас. Чому ліквідували заклади середньої освіти, які готували цих спеціалістів? Усі штурмують вищі навчальні заклади. Навіщо нам стільки юристів, економістів, які потім будуть шукати роботу? А тим часом у будівельній галузі немає молоді, працюють кваліфіковані робітники, яким по 60 років. Якби у нас влада цікавилася цими проблемами, то могла би виділити приміщення, а ми б на пайових умовах із іншими будівельниками створили середній навчальний заклад, який би готував потрібні спеціальності. Молодь би пішла туди вчитися, бо ця робота добре оплачується. Наприклад, машиніст баштового крана заробляє до 10 тисяч гривень. А інженер, для порівняння, — 2 - 4 тисячі.

Мені один керівник сказав: “Чого ви робите з цього проблему? Не буде з наших кому будувати — турки будуть будувати!” В Україні мають будувати українці.

— Будівництво — рушійна сила економіки. Бо тягне за собою розвиток супутніх виробництв (цегли, бетону). Але зараз, незважаючи на бум будівництва, не бачимо підйому економіки. Чому?

— Одне лише будівництво не може “витягнути” ВВП країни. У частці ВВП будівництво займає невеликий відсоток. Великий відсоток займали заводи. Наша галузь зараз перейшла на спрощений метод — монолітно-каркасне будівництво. Туди йде метал, який отримуємо лише зі сходу України, а бетон виготовляють на місці, на цементних заводах. Раніше йшло багато цегли. Зараз цегляні заводи зупинилися, бо для монолітно-каркасного будівництва треба в 5 разів менше цегли. Самого виробництва, як такого, немає, робочих місць не збільшилося. Саме по собі будівництво не може дати поштовху економіки. Воно може підтримувати якийсь рівень, але незначний.

— Чи ваша корпорація стикається із проблемами при оформленні документів у міській раді?

— У нас є два працівники, які щодня з ранку до вечора проводять у міській раді. Волокита надзвичайна... Останнім часом ми стикнулися з нонсенсом: згідно із законодавством, кожен будівельник, який будує житло, повинен платити до 4% податку на інфраструктуру в казну міста. Але у законі йдеться, що 4% - лише в тому випадку, якщо усі комунікації (вода, каналізація, газ) уже підведені до будівельного майданчика. Якщо їх немає — будівельник затягує їх сам. Відповідно, закон каже, що у такому разі внесок на інфраструктуру можна врахувати як грошима, так і виконаними роботами.

Зараз маємо два житлові будинки — один на Кульпарківській-Перфецького (на 150 квартир), другий — на Стрийській-Трускавецькій (на 120 квартир). Частину інвествнеску ми заплатили грошима, частину — виконаними роботами. Нас перевірило управління аудиту Львівської міської ради і дало позитивний висновок. Але у мерії і далі волокитять — кажуть, це ще має розглядати міська рада, виконком... Я здав ці об’єкти у торік у жовтні і вересні. А цим будинкам у мерії ще досі не можуть присвоїти номерів! А люди вже живуть там, заплатили гроші за квартири. І не можуть ані прописатися, ані продати квартиру, ні дитину в садочок відвести. Ми подали в суд. Першу інстанцію ми виграли. Але міська рада подала апеляцію. Проти кого вони апелюють? Проти людей, які живуть у цьому будинку? Адже у такому випадку, як у нас, підпис управління аудиту має бути остаточний, а номер будинку треба присвоювати автоматично.

— Як оцінюєте напис на паркані в одного львівського будівельника: “Будуємо без хабарів!”?

— Некоректний напис! Це що, означає, що всі інші будують з хабарами? Ми, до речі, принципово ніколи не вирішуємо питання через “подяки”. Не знаю, що вкладає у такий напис той забудовник...

— Вони кажуть, що мають усі документи, а справу гальмує головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, який “має своє бачення на висотність цієї забудови”.

— Мені довелося спілкуватися із паном Чаплінським. У нас є об’єкт на Бойківській-Сахарова. Проектом передбачено 10 поверхів. Автор проекту каже мені, мовляв, головний архітектор — проти. Я був заскочений — мені “обрізають” більше 2 тисяч квадратних метрів, втрачаю у грошах. Зустрівся з головним архітектором (досі з ним не був знайомий). І коли він мені виклав свою логіку — у цьому районі треба 7,8 або 9 поверхів, показав мені, як це все ув’язується у ландшафті міста — я погодився. Його логіка перемогла в мені бізнесмена. Я побачив, що людина думає на роки наперед, на перспективу, так, як думали австрійці, які будували Львів...

Фото з архіву Юрія Карвацького.

Довідка «ВЗ»

Юрій Карвацький народився 5 травня 1940 року у селі Варівці Городоцького району Хмельницької області. Працював на півночі Росії у місті Алдані техніком на підприємстві Головного управління геодезії і картографії. Закінчив Львівський політехнічний інститут (інженер-будівельник). Із 1968 року працює у Львові на різних керівних посадах у будівельних підприємствах. Від 1999 р. і досі обіймає посаду президента корпорації “Карпатбуд”. У 2000 р. одержав почесне звання “Заслужений будівельник України”. У 2007 р. — нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, у 2010 р. - орденом “За заслуги” ІІ ступеня. У 2002 р. нагороджений орденом Св. Володимира за доброчинство.

Корпорація “Карпатбуд” проводить благодійні акції, неодноразово надавала волонтерську допомогу українським військовим у зоні АТО.