Чому Європі не смакує наше молоко?

Єдина галузь економіки України, яка за останні два роки продовжувала зростати, — сільське господарство. Саме аграріям можна завдячити тому, що долар коштує “лише” 27 гривень з хвостиком, а не значно вище. На фоні обвалу експорту промислової та хімічної продукції саме сільське господарство торік стало основним постачальником валюти в країну. За словами прем’єра, від експорту сільгосппродукції за минулий рік у країну надійшло одинадцять мільярдів доларів, тобто майже кожен третій долар, який надійшов в Україну.

Утім, попри радісні заяви керівництва уряду, для багатьох підприємств агропромислового комплексу минулий рік також став роком втрачених можливостей. Скажімо, уже торік Україна мала квоти на безмитне ввезення певних груп товарів до ЄС. Та використати змогла лише невелику частину з них (на кукурудзу, пшеницю, ячмінь, овес, соки, мед та оброблені томати). Натомість квоти на оброблену продукцію з зернових та молочних вершків, з обробленого молока та масла, гриби, оброблений крохмаль тощо навіть не спробували закрити.

“Проблема експорту в ЄС — комплексна. Скажімо, якщо говорити про молоко, то квоти були ще з 2014 року. Але підприємств, які б відповідали європейським стандартам якості та безпеки, не було. Перевірки тривали кілька років, і лише у січні цього року десять заводів отримали дозвіл на постачання продукції, — каже координатор Ради з питань експорту продовольства Богдан Шаповал. — В Україні не було системи розподілу молока на те, яке постачається від одноосібних виробників і від фермерських господарств. Молоко від фермерських господарств, де є молокопроводи, системи охолод­ження, є значно якіснішим, ніж те, яке постачають селяни-одноосібники. Молоко від селян має значно вищу бактеріальну забрудненість та інші проблеми. За нормами ЄС, таке молоко не може йти на переробку. І от лише тепер ці десять заводів зуміли довести, що у них окремо йде молоко від фермерських господарств і від селян. Але отримати дозвіл — ще не означає почати експортувати до ЄС. Європейський ринок молокопродуктів дуже насичений, пробитись туди важко. Шанс є хіба що у деяких виробників масла 82% жирності, та специфічних продуктів, як-от кефір чи ряжанка. Але цей дозвіл — іміджева річ. Отримавши єврономери, значно легше постачати товари на ринки Саудівської Аравії, Китаю тощо. Загалом, нам зараз цікаві ринки Південно-Східної Азії, Африки”.

За словами експерта, ряд виробників все ж зуміли закріпитись на європейських ринках. Наприклад, свою нішу впевнено зайняла українська курятина, нарощується експорт проса, сорго. Українська органічна гречка дуже добре продається в органічних магазинах Німеччини — там це досить дорогий дієтичний продукт (гречку в Європі практично не вирощують). Хороші перспективи могла б мати українська яловичина — у ЄС дефіцит. Але тут також усе впирається в отримання дозволів — українські виробники не можуть довести походження м’яса. Проблема та ж сама, що й із молоком. 60-70% забою припадає на м’ясо зі селянських господарств, а за європейськими нормами можна брати лише м’ясо тварин, вирощених на фермах, де є належний ветнагляд.

“Проблема в тому, що по тих позиціях, де ми можемо конкурувати, — квоти мізерні. Що таке 10 тисяч тонн на рік для оброблених томатів чи соків? Варто б починати хоча б із 50 тисяч тонн, — каже Богдан Шаповал. - Європейський ринок настільки складний, що навіть медом торгуємо через Польщу чи Угорщину. Тобто туди йде наш мед у цистернах, далі його розріджують, розфасовують, і вже в Британії продають під, скажімо, польським брендом. Ніхто й не здогадується, що продукт з України. Саме тому так важливо шукати нові ринки збуту. Наприклад, почали освоювати ринок Китаю. З цього року пішли перші поставки молочної продукції. Наші кондитери дуже активні на цьому ринку. Китайський ринок для нас дуже перспективний. На жаль, не можемо туди експортувати нашу свинину, хоча за ціною і якістю вона могла б бути конкурентною. В Україні є таке захворювання, як африканська чума. Воно безпечне для людей, але небезпечне для свиней. Вакцини від цієї хвороби поки що немає. У разі спалаху захворювання єдиний вихід — це спалювання усіх свиней в радіу­сі трьох кілометрів. При цьому збудник хвороби може вижити навіть після термічної обробки м’яса. Саме тому Китай, де налічується 50% від усього світового поголів’я свиней, боїться пускати українську свинину на свій ринок, - аби хвороба не перекинулась. Та й на інші цивілізовані ринки нашу свинину не пускають. Лише якщо після останнього спалаху захворювання у нас мине щонайменше два роки, можна буде говорити про дозволи на експорт”.

Окрім дозволів, ще одна проблема українського експорту — продаємо за кордоном переважно сировину чи напівфабрикати, а не готову продукцію. А це означає, що втрачаємо на доданій вартості. Адже якби ми постачали в ЄС не концентрований сік у бочках, а уже готовий до вживання, в пакетах чи пляшках, під власним брендом, могли б заробляти на ньому значно більше. Та й чим складніша переробка, тим більше людей у ній задіяно, а це означає додаткові робочі місця.

“На жаль, наразі ми є заручниками сировинного експорту, — каже керівник компанії “ПроКонсалтинг” Олександр Соколов. — Усе впирається у технології виробництва і вихід на європейські стандарти. На жаль, наша готова продукція не дотягує до них. Аби вийти на європейські стандарти якості та безпеки, треба модернізувати підприємства, переходити на нові технології виробництва. А для цього потрібні інвестиції. Лише тоді наша продукція буде затребувана”.

Утім, окрім Європи з її жорсткими правилами, Україна активно почала нарощувати експорт продукції в країни, де вимоги не такі жорсткі. За оцінкою міністра агропромислового розвитку Олексія Павленка, за минулий рік ми експортували до Африки більше, ніж до країн Митного союзу. А на РФ припадає вже не більш ніж 2% сільгосппродукції... Зараз тривають переговори щодо зон вільної торгівлі з Туреччиною, Ізраїлем і Канадою.