Кому війна... А господарці мати рідна?

Цього року українська економіка впаде приблизно на 6,5%, прогнозують у Кабінеті Міністрів. За даними міністра фінансів Олександра Шлапака, на проведення АТО уже пішло 7,5 мільярда гривень, а до кінця року потрібно буде ще 16,9 млрд. Сюди входять і гроші, потрібні на відбудову інфраструктури у регіонах, де велись бої. Враховуючи, що економіка падає, надходження до бюджету теж, — саме час схопитись за голову. Хіба зможе країна, яка останні кілька років балансує на межі дефолту, впоратись з цією ситуацією? А може, ця війна — шанс згадати про те, що ми можемо? Майже в кожному місті є підприємства, які свого часу працювали на оборонну промисловість і давали роботу тисячам працівників. Нині міцно стоять на ногах лише ті підприємства, які оснащували сучасною військовою технікою іноземні армії. Замовлень для української армії майже не було...

«В історії є чимало прикладів, коли саме війна давала поштовх для розвитку економіки, — каже директор економічних програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. — Усе це робиться на основі оборонного замовлення. Для початку треба порахувати, що саме потрібно армії і у якій кількості. Далі — визначити, яке виробництво можемо налагодити у найкоротший термін. Адже нема часу чекати. Якщо швидше імпортувати — треба імпортувати. Однак державні замовлення допоможуть створити нові робочі місця, поліпшити фінансове становище державних підприємств. Питання лише в тому, де взяти гроші на такі замовлення».

Лише у Львові свого часу був із десяток потужних підприємств, які працювали на оборонну промисловість. Бронетанковий, авіаремонтний, радіоремонтний завод, “Полярон”, ЛОРТА тощо. На кожному працювало по кілька тисяч людей. Деякі з них відновити уже навряд чи вдасться. Наприклад, той же “Полярон”, який лякає Новий Львів повибиваними вікнами цехів. Як після війни. Бронетанковий вижив за рахунок іноземних замовлень. А ще там робили прекрасні люстри для церков... На авіаремонтному, який спеціалізується на ремонті винищувачів МіГів, випускають... будинки модульного типу.

Українські військові у зоні АТО кажуть, що мало не щодня збивають російських безпілотників, тоді як самі такого обладання не мають. А воно б їм дуже знадобилось! Ті безпілотники, які їм передали волонтери, — любительські, і не можуть передавати даних, потрібних для військових. Спроектувати сучасний безпілотник могли б у Дніпропетровську, у конструкторському бюро ім. Янгеля — там, де проектують ракети. Комплекси телеспостереження для безпілотних літальних апаратів можуть випускати у Львові на підприємтвах корпорації “Електрон”. У переліку військової техніки, яку випускає “Електрон”, — оптико-електронні та радіолокаційні системи наведення та самонаведення високоточної зброї, пристрої ближньої навігації для військової авіації, інша спеціальна апаратура.

“Можемо виготовляти певну військову техніку, аби тільки були замовлення. Наші швидкі медичні допомоги для армії теж знадобляться. І зараз якраз триваюють переговори у цьому напрямі, — каже генеральний директор “Сферос-Електрон” Олександр Ткаченко. — У нас є чимало розробок, і державні замовлення, в тому числі замовлення для військових, могли б вирішити проблеми зі збутом. Це важливо як для нашого підприємства, так і для інших”.

За оцінкою Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння, навіть у мирний час на озброєння армії потрібно витрачати 300-500 мільйонів доларів на рік. На українській армії економили та відмивали гроші 23 роки. Економити доводилось навіть патрони, за рік служби деякі строковики лише кілька разів стріляли зі справжньої зброї. І це при тому, що у Луганську є один з найбільших у Європі патронних заводів, який випускає патрони натовського стандарту. Однак він заробляв в основному на набоях для мисливської зброї, чеканці медалей та патронах на експорт.

Україна сильна в літакобудуванні, однак проблема в тому, що більшість літаків, в тому числі й військових, українські авіаційні підприємства можуть випускати лише у співпраці з Росією. А це тепер навряд чи можливо. Тож терміново треба шукати нових партнерів. Директор Центру досліджень армії, конверсії та озброєння Валентин Бадрак вважає, що треба співпрацювати зі США. “Протягом п’яти років щонайменше?будемо мати вакуум у сфері переозброєння. Не буде такого, що ми зараз виділимо гроші, і одразу у нас з’являться нові види озброєння. Лише через 5-7 років цикл може запрацювати, і тому нам потрібна, вкрай необхідна, військово-технічна допомога... Варто розглянути можливість створення ракет-мішеней — для національної системи ПРО США. Розглянути можливість надання території для розміщення ракет-перехоплювачів. Тоді тут з’являться «Петріоти» (сучасні ЗРС Patriot), які дозволять добре боронитися 5 — 7 років проти Росії. Можливе створення літака Ан-124 «Руслан» з американцями, хай там з двигунами Pratt&Whittney… але з американцями, це буде в піку Росії”, — заявив пан Бадрак під час парламенських слухань.

Єдина техніка, яку Україна може випускати самостійно і для цього не потрібно тривалих переоснащень, — танки і БТРи. Український “Оплот” (розробка Харківського конструкторського) дасть фору і німецьким, і російським аналогам. Однак наші військові досі користуються танками радянського зразка. “Оплотів” в українській армії — з десяток. А танк — це і метал, і двигун, і оптика... Тобто таке виробництво тягне за собою цілий ланцюг супутних галузей.

Зрештою, замовлення для армії — це не лише зброя. Це і форма, яка постійно зношується, і взуття, і сухпайки... Тому навіть якщо АТО завершиться, розслаблятись не можна в жодному разі — Росію ніде не трафить. А маючи такого сусіда, треба постійно бути озброєним до зубів. Причому озброєним за останніми науковими розробками.