Передплата 2024 ВЗ

Проблеми космічного масштабу

Без російських замовлень інженери «Південмашу» замість ракет робитимуть тролейбуси та трактори... Невже ракети не потрібні Україні?

Майже 800 га площі. Працівники між різними цехами їздять марштрутками. Південний машинобудівний завод ім. Макарова вражає масштабами. Не дивно, адже це один з найбільших у світі виробників ракет та супутників. Саме через це підприємство у радянські часи Дніпропетровськ був закритим містом. Іноземцям сюди було потрапити нереально. Сьогодні розробкам Південного конструкторського бюро заздрять навіть американці, які змушені замовляти частину ракет в Україні — їхні поступаються за технічними характеристиками. Та найбільше Південний машинобудівний завод пов’язаний з Росією. Міжконтинентальні балістичні ракети “Сатана”, якими Росія лякає півсвіту, створили саме на цьому підприємстві... Як живе космічний гігант фактично в умовах війни з “Росією”, кореспондент “ВЗ” мала змогу побачити на власні очі.

...Під’їжджаємо до одного з цехів. Гігантська будівля, заввишки з кількаповерховий будинок. Підлога свіжопофарбована, вимита, аж блищить. У кілька рядків лежать сріблясті “цистерни”. Важко повірити, що тут люди працюють — чисто, як у виставковому залі. Та цех — діючий. Тут зварюють корпуси для ракет, тож аби не було жодних похибок, пилу і бруду бути тут не повинно. Та й зварювання корпусів для ракет зовсім не схоже на традиційне зварювання. Усе відбувається автоматично — зварювальник сидить в кабіні і стежить, аби апарат витримував усі параметри. Уже зварений корпус ракети обов’язково миють реактивним струменем, аби не було ні пилинки.

Оболонка ракети не товстіша, ніж два пальці. Зсередини нагадує вафельну трубочкку. Саме завдяки цій “вафельній” поверхні американці та бразильці купують українські ракети. “Дякуємо за це академіку Патону. Це унікальна технологія. Практично жодна країна в світі не може отак зварювати алюміній”, — кажє в.о. директора Південного машинобудівного заводу В’ячеслав Дюков. — “Ось ця ракета — “Циклон-4” — бразильське замовлення”, — Дюков киває на чергову “цистерну”, яка мало схожа на ракети, які бачимо на картинках. Ще одна гордість підприємства — унікальна “камера чистоти”, де працівники навішують обладнання. Там настільки стерильно, що лікарняна операційна порівняно з цією камерою чистоти — смітник. Щоправда, на неї ми глянули лише здалеку — аби зайти туди, треба одягати скафандр. А ще ставати під спеціальний “пилосос”, який збирає пилинки-волосинки. Цю камеру чистоти для “Південмашу” розробили у Львові на підприємстві “Мікроклімат”.

Далі — цікавіше. У кожному наступному цеху складають черговий ступінь, і вони стають все більше схожими на ракету. Тут монтують двигун, який здатний підняти на орбіту корисний вантаж, там встановлюють термоізоляцію, яка не дає “начинці” замерзнути в космосі. Врахувати треба кожну деталь. Аби вивести на орбіту кілька тонн вантажу (супутники, обладнання для орбітальних станцій), доводиться будувати ракету, вага якої понад 50 тонн! Розміри ракети-носія і розміри супутника “Січ” — не до порівняння. Супутник, за допомогою якого вивчають поверхню землі, за розмірами як коробка з-під старого телевізора. А щоб його вивести на орбіту, потрібна гігантська ракета. На виробництво однієї ракети йде цілих півтора року!

Утім, попри унікальні розробки та технології, аналогів яким нема у світі, Південний машинобудівний завод переживає не найкращі часи. Іноземних замовлень на українські ракети бракує, а Україна, яка має таке унікальне виробництво (державне), за усі роки незалежності не запустила жодної власної ракети. Навіть не намагалась. Завод залежний від російської сировини та замовлень з РФ, в тому числі і для їхніх ракетних військ. Але як співпрацювати, якщо між країнами війна? Деякі експерти вважають, що без обслуговування “Південмашу” російські ракетні війська стануть суттєво вразливішими...

“Оптимальний варіант — виготовляти відразу партію ракет. Зараз, на жаль, замовлень мало. Як правило, одночасно виготовляємо лише одну-дві штуки. Розрахункові потужності нашого заводу дозволяють випускати в рік до 25 ракет. Зараз ми виготовляємо, тобто виготовляли, п’ять-шість у рік, — каже керівник підприємства. — Основний замовник — Росія. Від неї залежимо і на 60% за комплектуючими. Для України ракет ми не виготовляли. Чому? Важко сказати...”.

Поки бракує замовлень на ракети, “південмашівські” інженери працюють над більш приземленими замовленнями — тролейбусами, тракторами, обладнанням для теплових електростанцій. Треба ж на чомусь заробляти. Нині на заводі працює 9,5 тисячі працівників — не звільняти ж їх. Зрештою, звільнення людей з таких підприємств — справа небезпечна, адже скорочений працівник може видати комерційну таємницю. Звичайно, держава могла б “підсобити” інженерам, замовивши для української армії ракети чи іншу військову техніку, та поки що їй не до того.

Уже найближчим часом дніпропетровський “Південмаш” планує розпочати співпрацю з львівським концерном “Електрон” — спільно випускатимуть електротранспорт. “Сучасні тролейбуси економлять до 40% електроенергії порівняно з тими, що були раніше. Можна використовувати рекуперацію — якщо один тролейбус йде вгору, а на зустріч йому тролейбус спускається, то той, що спускається, виробляє електрику, а той, що піднімається, споживатиме її”, — розповідають про майбутню новинку інженери. Якщо все складеться, то уже за кілька років українськими містами їздитимуть “космічні” трамваї, тролейбуси та електробуси. Пропонують у Львові відкрити і цех, який би складав трактори — на Південному машинобудівному робитимуть комплектуючі, а у Львові складатимуть. На “Південмаші” кажуть — їхні трактори підходять і для сільського господарства, і для комунальних підприємств. Вони легкі та комфортні — є кондиціонери, зручна кабіна для механізатора... От-тільки нема державної програми, яка би допомагала фермерам купувати нову техніку.

“Найприкріше, що ринок є — шість тисяч тракторів в Україні купують щороку. А загалом для села треба близько 20 тисяч таких машин. Державні кошти, які виділяли на лізинг, йшли на мінські машини, а не на українські. До нас звертаються фермери, кажуть, купили б, але дайте хоча б півроку відстрочки. Але у нас також складне матеріальне становище, бракує обігових коштів. Хоча машини у нас і так недорогі, трактор (без навісного обладнання) від 160 тисяч гривень. Екскаватори — по 250 тисяч. А замовлень все одно мало”, — скаржаться інженери.