Передплатити Підтримати

Замість зарплати – милостиня

В Україні діють понад 360 категорій пільг і понад 18 мільйонів пільговиків


Багатодітні сім’ї і народні депутати, жертви нацистських переслідувань та прокурори, інваліди та міліціонери... Одні живуть по десятеро в хрущовках, інші — у розкішних особняках, одним не вистачає на ліки, іншим — на нову “беху”... Але їх об’єднує одне: усі вони за чинним законодавством мають право на пільги. Скільки точно в Україні пільговиків, не знають навіть у Кабміні. За даними Мінфіну, у нас 18 мільйонів пільговиків, які отримують 360 категорій пільг. У Єдиному реєстрі осіб, які мають право на пільги, зареєстровано 26 мільйонів посвідчень (одна особа може мати кілька посвідчень, за різними категоріями пільг).

«Тривожним фактором є те, що зарплата займає лише 40% у структурі доходів населення. По суті, ми заробляємо лише 40%, решта — пенсії, стипендії, соціальна допомога... Ми не можемо утримувати себе, Україна не може себе прогодувати», — заявив перший заступник голови Держстату Вадим Піщейко. Але як може бути, що за такого низького рівня безробіття (за офіційними даними, лише 2% працездатних осіб не працює) люди не можуть себе утримувати?

«Тенденція загрозлива. До 2011 року частка зарплати у структурі доходів збільшувалась, а обсяг соціальних трансфертів скорочувався. Був період, коли зарплата на 5-6% перевищувала соціальні трансферти. Однак впродовж останніх трьох років її частка знову скорочується, — каже народний депутат, член Комітету з праці та соцзахисту Павло Розенко. — Це означає дві речі. По-перше, суспільство бідніє, а тому частка соціальних виплат, допомоги з безробіття, субсидій тощо збільшується. По-друге, у нас недооцінена робоча сила. 25% сімей, де обидва дорослі працюють, перебувають за межею бідності. Тобто працевлаштування в Україні не виконує своєї основної функції — воно не захищає від бідності. Це політика влади — поставити людей у залежність від соціальних виплат. Про що можна говорити, якщо 80% пенсіонерів отримують 1200 гривень пенсії, а чотири мільйони — лише тисячу! За такі гроші прожити не можна. Але пенсія — похідна від зарплати. Це пережиток радянського суспільства, коли людям не давали нормальної зарплати, але стимулювали різними пільгами, подачками. Аби подолати бідність, треба змінювати філософію держави — треба стимулювати підвищення зарплат, а не збільшення соціальних виплат. Людина, що працює, жодних пільг отримувати не повинна».

За словами Павла Розенка, низькі зарплати відбивають бажання працівників підвищувати свою кваліфікацію та зростати професійно. Скажімо, вищий медичний персонал отримує лише на 400-500 гривень більше, ніж молодший. Тож якщо наявність додаткових дипломів та сертифікатів на зарплату не впливає, то який сенс вкладати кошти у професійне зростання?

Гроші — це те, що дає вам свободу вибору. На цьому люблять наголошувати бізнес-тренери на своїх семінарах. Саме тому радянська система, яка дісталась нам у спадок, робила все для того, аби не давати людям живих грошей. На квартиру не можна було заробити, але її “давали”. Відпочивали теж не хто де хотів, а у відомчих санаторіях. Окремі категорії навіть магазини мали свої, куди прості трудяги потрапити не могли...

“Звичайно, що менше людина залежить від соціальних подачок, тим вільнішою вона почувається. Тим більше, що пільги лише посилюють соціальну несправедливість, яка панує в державі, — каже гуманітарний технолог Леонард Левицький. — Хто у нас розпоряджається наданням пільг? Чиновники. Тому значна частина коштів йде невідомо куди. Скажімо, є пільги при оплаті на проїзд. Одна бабуся возить онуків у школу, садочок, тому використовує їх понад міру. Інша сидить вдома і взагалі ними не користується. Перевізники скаржаться, що компенсацій вони не отримують. То, може, краще скасувати пільги на проїзд, а натомість дати кожному пільговику певну суму компенсацій? Тоді людина сама вирішуватиме, чи купити їй за ці гроші батон, чи кудись з’їздити. Те саме з путівками в санаторії. Чи багато ваших знайомих оздоровились у санаторіях за пільговими путівками? Але кошти на ці санаторії виділяються, і хтось там відпочиває. Тому увесь цей величезний перелік пільг та соціальних допомог лише підживлює чиновницьку диктатуру, яка панує в нашій державі. Зрештою, сама система оплати праці у нас побудована неправильно. Навіть за радянських часів у собівартості продукції 25% займала оплата праці. Тепер — менше ніж 10%, тоді як у Європі частка оплати праці у собівартості сягає 45%. Олігархи, отримуючи надприбутки, виплачують мізерні зарплати своїм працівникам. У нас стосунки працедавця і працівника — це стосунки пана і кріпака. Саме такий неправильний розподіл між оплатою праці й капіталом породжує соціальну нерівність. Тому і маємо Майдан, маємо такий соціальний вибух. Бо, попри все, Майдан має і економічне підґрунтя. Країна задихається від свавілля чиновників та олігархів”.