Звідки в зубожілій Україні стільки олігархів?

Поки експерти наввипередки коментують можливий дефолт України, в державній скарбниці уже не вистачає грошей навіть на соцвидатки, а працівникам офіційно винні понад мільярд гривень, в Україні дивним чином зростає кількість мільйонерів та мільярдерів. За результатами дослідження «Перепис мільяр­дерів-2013», який провела міжнародна компанія Wealth-X спільно зі швейцарським фінансовим конгломератом UBS, Україна посіла 27-ме місце у світі за кількістю мільярдерів. У нас цього року нарахували аж 18 осіб, чиї статки перевищують мільярд доларів! Загалом статки цих кільканадцяти осіб практично дорівнюють річному бюджету країни — 49 мільярдів доларів.

Традиційно найбільше мільярдерів у США (понад чотири сотні) та Китаї (157). Далі йдуть Німеччина (148 осіб), Велика Британія (135), Росія (108) та Індія (103). Україна ж опинилась за числом мільярдерів між Єгиптом та Чилі. Не так давно Forbes опублікував перелік 15 найбагатших людей Східної Європи. У ньому опинилось аж сім українських товстосумів, п’ятеро поляків, та по одному чеху, румуну та сербу. При цьому за кількістю бідних Україна також серед лідерів у Європі. Менше від нас заробляють лише молдавани. Якщо в європейських країнах співвідношення доходів найбідніших та найбагатших громадян становить один до шести, то в Україні, за даними ООН, один до 30. Практично кожен третій українець живе на межі бідності, а 3% змушені виживати на 20 гривень на день. Найприкріше те, що у розвинених країнах на межі бідності переважно безробітні. В Україні навіть вища освіта та робота за фахом не захищає від злиднів. Навпаки, рівень безробіття у нас — один з найнижчих в Європі. Чому ж у нас така соціальна несправедливість?

“Основна причина соціальної нерівності — неправильно побудована ринкова економіка. При нормальній економічній моделі чим більше ти працюєш, чим ти талановитіший, тим ти більше коштуєш на ринку праці. В Україні ж немає цього взаємозв’язку між ефективністю та інтенсивністю роботи та винагородою, — каже завідувач відділу дослідження якості життя Інституту демографії Людмила Черенько. — У 90-х у нас відбувся великий переділ майна, і основні підприємства потрапили під контроль групи осіб. Зрештою, так відбувається і в інших країнах, однак там через розумну державну політику ситуація вирівнюється. У нас же ця модель прижилась. Якщо немає вибухових реакцій — отже, це всіх влаштовує, навіть населення. Подивіться на саму структуру економіки — у нас же нема виробництва. Мільйонером можна стати, або працюючи в ІТ, або торгуючи сировиною. Проблема у тому, що значна частина бізнесу у нас працює в тіні, держава не зацікавлена в тому, щоб “висвітлювати” цей капітал, бо “світлий” капітал не буде підживляти корупцію. Маємо замкнене коло”.

Натомість бізнес-тренер Олеся Міхеєва переконана — бідність в українців в крові. “На Заході соромно бути бідним, бо якщо ти бідний — отже, лузер. У нас, навпаки, соромно бути багатим. У нас нема такого культу успішності, як там. Я дуже часто стикаюсь з тим, що приходять люди з прекрасними бізнес-ідеями, розумні, талановиті, — але шалено не впевнені у собі. Вони настільки бояться зробити щось не так, що воліють не робити нічого. Але у стаді завжди знаходиться лідер, менеджер, який, може, сам і не може генерувати якісь бізнес-ідеї, але прекрасно вміє організувати інших. І талановиті, але не впевнені у собі фахівці йдуть працювати на лідерів майже задарма, вдячні вже за це, що їх взяли на роботу. Ми не вміємо відстоювати свої права, вимагати прибавки зарплати. То чого дивуватись, що поступово більшість перетворюється на рабів, які працюють фактично за харчі”.