Скільки коштують водіям ями на дорогах?

Неподалік Львова є невеличке село Вовків, у якому живе менше трьох сотень людей. Колись це було велике місто на Зубрі, до якого з’їжджались на торг з усіх околиць.Саме через Вовків проходила перша стрийська дорога. А потім австрійці збудували нову, коротшу (там, де сучасна стрийська траса), західніше від Вовкова. І село почало вмирати. І, судячи зі стану доріг в Україні, таку долю можуть повторити чимало сіл та містечок. «Автодор» освоює мільярди, засипаючи ями сумішшю асфальту з болотом, та скаржиться на брак коштів на капітальний ремонт доріг. А тепер з подачі відомства ще й хочуть підняти акцизи на бензин удвічі, мовляв, хочуть водії їздити по нормальних дорогах — нехай платять. Водії платять і тепер, а доріг нема.

«У вартості літра 95—го бензину акциз становить 1,6 гривні, дизельного пального — близько 40 копійок. Усі ці кошти йдуть у дорожній фонд, — каже керівник агенції «А—95» Сергій Куюн. — Не думаю, що акцизи піднімуть, адже тоді вартість пального в Україні буде на рівні Європи, а купівельна спроможність споживачів суттєво нижча. Тож поповнити фонд за рахунок збільшення акцизів навряд чи вдасться. Замість цього влада мала б посилити контроль на митниці, аби не пропускати контрабанди, та перевіряти якість пального, щоб виявляти фальсифікат. Через контрабанду та фальсифікат бюджет не отримує акцизів на 4—5 мільярдів гривень щороку».

Але навіть за нинішніх акцизних зборів водії платять за дороги значно більше, ніж на ці дороги витрачають. Торік акцизний збір з нафтопродуктів становив 11,104 млрд. гривень, а на дорожні роботи пішло 6,95 мільярда. Ще 3,1 мільярда «Автодор» витратив на обслуговування кредитів. Цього року на фінансування «Укравтодору» передбачено 23,9 млрд. грн. З них 15,565 млрд. грн. пі—дуть на дорожні роботи, 8,4 млрд. грн. — на погашення кредитів. І ні гривні на будівництво нових доріг. Бо якби раптом сталося так, що якась невідома сила проклала б в Україні дороги, які кілька років не потребують серйозного ремонту, з чого жили б родичі керівників «Автодору». Практично всі ремонтні роботи на дорогах виконують компанії—підрядники, асфальт та інші матеріали замовляють лише у «своїх». Невигідно їм, аби дороги були без вибоїн. Тому й бачимо нерідко, як ремонтники прокладають асфальт по калюжах, хоча розуміють, що після такого ремонту дорога буде ще гіршою.

Та поки одні на ямах зароб—ляють мільйони, інші їх втрачають. «Ось маю офіційний лист підприємства «Рапід» — це один із найбільших перевізників в Україні. У них на балансі 98 автопоїздів. Так—от, вони пишуть, що через незадовільний стан дорожнього полотна збільшується час доставки вантажу, передчасно зношується ходова частина, — каже прес-секретар Асоціації міжнародних автомобільних перевізників В’ячеслав Клименко. — Витрати пального через поганий стан дороги зростають на 26%, а це 1497 гривень на кожній машині, ще 1350 гривень — пошкодження шин і дисків, понад 1600 гривень — пошкодження ходової частини. І це лише один автомобіль, а у нас на балансі 36 тисяч! Рахуйте, які збитки. Крім того, є втрати, які неможливо порахувати, — через збільшення часу доставки збитків зазнає не лише перевізник, а й той, кому цей товар призначений. Часто водії змушені обирати довший шлях до пункту призначення тому, що там краща дорога. Частина вантажу у дорозі пошкоджується. У собівартості бензину 33% — податки — ПДВ, акциз. Виходить 33,5 мільярда гривень. Цього мало? А нам кажуть, що треба знову підняти акцизи. Ні. Просто треба менше красти».

Втрачають від поганих доріг і туристичні міста. Як розповідав у «ВЗ» сільський голова Славського Михайло Кінаш (Карпати), люди вклали кошти у готелі, приватні садиби, а через погані дороги туристи туди їхати не поспішають. Бо після поїздки у Карпати своїм авто доведеться відразу везти його на СТО. Про адміністративну та медичну реформи з такими дорогами також можна забути. Жителі Кам’янка—Бузького району були шоковані звісткою, що податкову службу перенесуть у сусідню Жовкву, а санстанцію — у Радехів. Якщо дивитись по карті, то міста ніби близько. Але з Жовквою прямого транспортного сполучення немає, треба їхати через Львів, а до Радехова по прямій дорозі можна їхати тільки за сухої погоди. У дощ туди авто не проїде.

В уряді виношують ідею ліквідувати лікарні у невеличких містах, які обслуговують невелику кількість пацієнтів. Мовляв, за кордоном один медичний заклад обслуговує пацієнтів у радіусі 30 кілометрів, а то й більше, а у нас хочуть, аби лікарня була мало не в кожному селі. Але самі лікарі погоджуються, що в наших умовах таке укрупнення — смертельний вирок для сотень людей. По нашому бездоріжжю швидка часом10 кілометрів їде півгодини.

А медики часом змушені знімати халати та штовхати карету швидкої, яка застрягла у болоті. Якби в Україні були нормальні дороги, то у більшості сіл не було б такого тотального безробіття. У Європі 50 км дороги на роботу — не відстань. У нас «доїжджати» більш ніж за 30 км практично нереально. Тому в Україні що далі від обласного центру, то вищий рівень безробіття. У гірських районах на одну вакансію часом претендують по кількадесят кандидатів — нема доріг, нема маршруток, тож доводиться виїжджати на заробітки, аби якось прогодуватися. Одне слово, українська економіка похована у ямах на наших дорогах.