Микола КМІТЬ: «Усі зрозуміли: якщо вже нас заганяють під плінтус, що всім іншим робити?!»

Усе ЦЕ виглядало як банальна рейдерська атака. Адже бізнес на мінеральній воді — один із найприбутковіших у світі. Ні для кого не секрет, що випадки нахабного рейдерства останнім часом почастішали. Про те, хто «наїхав» на компанію «ІДС груп», до чого тут Березовський та «звідки ноги ростуть», «ВЗ» розповів один із засновників корпорації — член ради директорів «ІДС груп Україна» Микола Кміть (на фото).

- Миколо Івановичу, з чого почалися проблеми?

— У вересні цього року у податкової служби виникли претензії одночасно до усіх наших заводів в Україні і в Росії («ІДС груп» має в Росії два заводи — у Костромі і Ліпецьку, де розливають воду «Святой источник», і декілька заводів в Україні, зокрема у Миргороді і Моршині, де розливають «Миргородську», «Моршинську», «Трускавецьку». — Авт.). Це не було подібне на звичайну перевірку, бо, наприклад, на Моршинському заводі вже завершувалася планова перевірка, з дня на день мали підписати акт. У Миргороді теж раніше була перевірка.

На всі заводи прийшла податкова і почала усіх перевіряти і усім «малювати» одне й те саме: ви неправильно формуєте ціни на продукцію, мовляв, занижуєте відпускні ціни з заводу, а відповідно, сплачуєте менше податків, ніж потрібно. Паралельно суд у Полтаві арештував майно Миргородського заводу мінеральних вод, відкрив кримінальну справу проти директора. Аналогічно Сихівський райсуд Львова арештовує майно і активи Моршинського заводу, прокурор відкриває кримінальну справу на директора. Формальна причина — аналітична записка якогось підрозділу податкової. Тобто нам висунули звинувачення без доказів, лише підозру, що не платимо податки. Спочатку перевірте, чи ми їх не платимо, а тоді вже карайте! Звичайно, ми почали захищатися, наші працівники вийшли на протести. Коли ми підняли людей, у Миргороді розблокували рахунки — Полтавський суд за півдня (!) виніс рішення на нашу користь.

- У чому конкретно суть претензій?

— Було дві претензії. Одна прийшла з Росії з Басманного суду Москви — чомусь прямісінько у Сихівський суд міста Львова (хоча мала би прийти спочатку в Генеральну прокуратуру України, яка мала б скерувати до Печерського суду). Це процесуальний нонсенс. Після цього суддя Сихівського суду Борейко (який, до речі, чомусь постійно нас судить; хоча усі кажуть, що суддів визначає комп’ютер, але таке враження, що Борейко за нами «закріплений») арештував наше майно. Суть претензії з Росії — у нас нібито є партнером Борис Березовський, а все, що він має, нажито злочинним шляхом, тому все, куди він вкладав кошти, треба арештувати. І Сихівський суд міста Львова за цими підозрами (!) арештує наше майно в Полтаві, у Голій Пристані Херсонської області, у Трускавці, у Моршині... Усе майно усіх наших дев’яти заводів.

Наступного дня суддя Борейко арештував усі наші акції. Через це не можемо робити жодні стратегічні рухи — ні кредит взяти, ні вийти на біржу. Чому суддя на Галичині реагує на якийсь папірець із Москви? Він не мав права нічого арештовувати, бо Україна підписала Мінську угоду між Росією і Україною, де чітко написано, що арештовувати майно можна тільки у разі, якщо чиясь провина доведена у судовому порядку. У Москві не довели, що Березовський — злочинець і що він вкладав кошти у наші підприємства. Ми проходимо звичайними свідками у кримінальній справі щодо «Аерофлоту» (у 2007 р. суд виніс заочний вирок Борису Березовському, якого звинувачують у розкраданні коштів “Аерофлоту” на понад 214 млн. карбованців шляхом шахрайства, а також у легалізації викрадених в “Аерофлоту” засобів на понад 16 млн. крб. Російська Феміда припускає, що частина цих коштів потрапила і в Україну. — Авт.). І через один-єдиний документ, що проходимо свідками у кримінальній справі, Сихівський суд арештовує все наше майно. Це нонсенс!

У Росії, до речі, все було спокійно. Там прийшли на наші заводи, взяли податкову документацію, сказали, що перевірять засновника, чи нема коштів кримінального характеру, і все. Завод не зупиняли, рахунки не арештовували. Не те, що у Миргороді, — «маски-шоу»… У нас це все роблять дуже нецивілізовано…

Друга претензія — податкової, що у нас нібито занижені відпускні ціни, відповідно, ми недоплатили податки. Аналітичний підрозділ податкової служби, порівнявши ціни заводу-виробника і торговельної компанії “ІДС Україна”, якій ми продаємо нашу продукцію, зробив висновок, що ціни з боку Моршинського заводу мінеральних вод свідомо занижені, а отже, з них сплачено менше податків. Мовляв, якщо півторалітрова пляшка «Моршинської» коштує

6 гривень на полиці, то завод має відпускати її по 5 грн. Ми кажемо: не може завод продавати по 5, бо у нас торговий відділ і відділ маркетингу — винесений у Київ, там працюють понад тисяча людей. У Моршині тільки виробництво і логістика. Звісно, “ІДС Україна” продає воду вже за вищими цінами, бо у ціну включено витрати на транспортні перевезення по всій Україні і затрати на торговельну групу. Щоб бути лідером на ринку, не можемо в Моршині тримати відділ маркетингу, збуту, бо нічого не продамо. У Києві зарплати вищі, маркетолог не буде працювати за таку ж зарплату, як звичайний працівник у Моршині. Оскільки ми усі зарплати і податки платимо «набіло», нам треба більше грошей залишати в Києві. А за податками ми приблизно ділимо однаково — Моршинський завод заплатив за 10 місяців 2012 року 100 мільйонів гривень податків, так само і Київ також заплатив 100 мільйонів податків. Адже податок на прибуток в Україні іде в один бюджет, то яка різниця, де ми їх платимо — чи в Моршині, чи в Києві?

- Але до чого тут Березовський? Чому вас весь час із ним пов’язують?

— Чітко стверджуємо — грошей Березовського у нас нема. У нас прозора інформація, хто є нашими співвласниками, — контрольний пакет акцій «ІДС груп» має сім’я Бадрі Патаркацишвілі (нині вже покійного), а далі багато акціонерів — голландська компанія, є французький акціонер, є американський акціонер, в Україні — ми з партнером Всеволодом Біласом. Зверніться до урядів Голландії, Франції, Америки — вони вам дадуть усю інформацію. Коли почалися ці «наїзди», посли Франції, Голландії, Грузії написали листи на наш захист. Велика подяка депутатам — в один голос усі нас підтримали, скерували звернення, створили депутатську комісію у Полтаві і у Львові. Ми про це навіть не просили. Усі зрозуміли: якщо вже нас заганяють під плінтус, що всім іншим робити?!

Березовський був діловим партнером Бадрі Патаркацишвілі. У них були спільні бізнеси, але саме у бізнесі щодо мінеральної води Березовського не було ніколи. Ми ж усе перевіряли. Після того, як Бадрі помер, Березовський якось заявив, що там є його капітал. Одночасно сказав, що і в бізнесі Абрамовича є його частка, що той йому винен гроші. Абрамовичу ж не арештували активи. Лондонський суд визнав, що Абрамович Березовському нічого не винен.

Ми, до речі, купили один завод у «Газпрому». «Газпром» — це держава в державі. Коли ти у нього що-небудь купуєш, там усе перевіряють. І повірте, був би там Березовський — нам би ніколи в житті ніхто нічого би не продав. Також «Нестле» продало нам завод «Святой источник» у Костромі. «Нестле» — дуже чутлива організація до різних репутаційних ризиків.

- Як думаєте, звідки у цій ситуації «ноги ростуть»?

— Бізнесове замовлення з Росії. Сто відсотків. Хто конкретно — не можу сказати, бо є багато зацікавлених. Усе почалося від колишнього народного депутата Валерія Коновалюка, який подав депутатський запит у прокуратуру (дивно, що у Львівську прокуратуру, а не центральну, і в Полтавську). До речі, він відомий лобіст російської влади, він того і не приховує. Він був у Москві у Держдумі і йому там якийсь депутат сказав, що має підозру, що Березовський має майно в Україні. На основі цього Коновалюк дав запит, і у нас після цього арештували майно. Паралельно з тим прийшов запит із Басманного суду Москви.

Думаю, зацікавлені у цьому не стільки компанії, які розливають воду, а фінансові інтереси різних груп. Ми хочемо з «Боржомі» зайти в Росію, а це може призвести до серйозного переділу. Коли почався грузинсько-російський конфдікт, почалися «репресії» проти води «Боржомі».

- Яка зараз ситуація? Чи закрита кримінальна справа проти директора Моршинського заводу?

— Ні, не закрита. Коли ці всі проблеми почалися, набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс. Нам претензії виставили за старим КПК, а зараз діє новий. Щоб закрити кримінальну справу на наших директорів, треба спочатку провести перевірку, показати, що ми сплатили всі податки. Тривають податкові перевірки. Ми маємо висновки трьох інститутів, ліцензованих податковою, що усі податки сплатили правильно.

- А як з рішенням Сихівського суду?

— Ми програли у Львові апеляцію, подали у Київ. У нас досі арештовані активи (за рішенням Сихівського суду). Тому не можемо робити стратегічних рухів. Хотіли наступного року запустити у Моршині ще одну лінію з розливу води, інвестувати 400 млн. грн. Заробили ми приблизно 250 мільйонів, хотіли їх реінвестувати і ще взяти кредит. Але зараз не можемо взяти позики, бо все арештовано. Це втрачені прибутки. А для України це втрачені інвестиції. Хто зараз на Львівщині, крім нас, інвестує такі кошти? Хто подвоює податки? Торік ми 60 млн. грн. заплатили, цього року — 120 млн., наступного року планували 250 млн. Пам’ятаю, коли був головою ЛОДА (у 2008 — 2010 роках. — Авт.), скільки ми приділяли уваги інвестиціям! За двадцять років незалежності України жоден уряд, жоден президент не впровадив формулу: «Успіх держави залежить від інвестицій». Якщо в державу будуть йти інвестиції, буде більше робочих місць, а відповідно, буде конкуренція за робочим місцем і вища зарплата. Лише за часів Ющенка інвестиції пішли, бо за кордоном повірили, що в країні встановилася демократія. Але ці інвестиції одразу і відійшли, бо держава не встановила «правил гри» для бізнесу. Бізнесмени вибирають собі країну, де є правила. Будь-які, але правила. Вони не залежать від того, яка діє ставка оподаткування. Ми живемо двадцять років у країні, де нема правил гри. І це найгірше для інвестицій.

Наша держава має сказати: «Бізнес — це те, що нас годує, давайте його захищати». Оподаткування треба перевести з підприємств на громадянина. Так весь світ живе. Поки людина не купила дорогу квартиру і машину, її не чіпають. Ми не можемо вбивати підприємства, бо вони годують людей. Навіть якби ми нуль податків платили, а у нас працюють дві тисячі людей, нас треба шанувати. А ми, крім зарплат, ще платимо величезні податки на прибутки, ПДВ. Ми заплатили дивіденди і 11 мільйонів податку на дивіденди. Це, мабуть, єдина фірма в Україні, яка так зробила!