«У нас сільське господарство кредитує переробку, переробка – торгівлю, а торгівля жирує»

Новостворена сільгоспінспекція об’єднує практично усі інспекції у сфері сільського господарства, які раніше були окремими органами. Зокрема насіннєву, хлібну, інспекцію держтехнагляду тощо.

— Україна готова до продажу земель сільгосппризначення? Чи має бути земля товаром?

— Земля повинна мати вартість. Фермер, щоб взяти кредит для виробництва, має дати щось під заставу. Коли буде ринок землі, тоді землю можна буде давати у заставу. Увесь світ працює на кредитах. Але я б не хотів, щоб земля була товаром, який зможуть скупити іноземці.

— Чому так упереджено ставитеся до іноземців?

— Я не упереджено ставлюсь до іноземців. Нехай беруть землю в оренду — але під нашим контролем. Щоб вони дотримувались сівозмін, щоб не виснажували наших ґрунтів. От вони взяли у дядька землю з родючістю 70-80 балів на десять років. Через десять років забрались і поїхали, дядько до землі — а там уже 40 балів родючість. Землю мають повертати з такою ж родючістю, з якою взяли. Земля — найцінніше, що Господь дав людині.

— Але часто трапляється, що українські фермери взяли землю в оренду, часто у знайомих односельчан, користуються нею по кілька років, а за оренду взагалі не розраховуються. Що у такому випадку робити селянам, куди їм звертатись?

— Селянин, який надає землю в оренду, має укласти угоду. Бажано, порадившись з юристом. В угоді має бути передбачено, що коли орендар не сплачує за оренду, то орендодавець може в односторонньому порядку розірвати угоду. У нас люди підписують угоди, не читаючи. Поздавали паї, не пам’ятають кому. А потім шукають — де мій пай подівся. З земельними питаннями дуже багато проблем. Буває, людина померла, земля використовується бозна-ким і не за призначенням. Спадкоємці навіть про це не знають. Люди недбало ставляться до своєї власності. Якщо тобі дали землю — оформи державний акт на право користування нею. А у нас люди запряглися, працюють, обробляють, а потім виявляється, що акта нема. Коли кажеш, ти ж не маєш землі, відповідають, як нема, якщо я її десять чи дев’ятнадцять років обробляю. Але мати землю і не мати акта на неї — все одно що бути громадянином без паспорта. Ти ніби і є, але не маєш документа, який би засвідчував твою особу.

— Щороку у нас то дефіцит певної сільгосппродукції, то перевиробництво. Яким бачите вихід з цієї ситуації?

— Ми працюємо в умовах ринку, але ринок має бути прогнозований. А у нас є обґрунтовані норми споживання тієї чи іншої продукції на душу населення. Усе це треба звести докупи і почати прогнозувати. У нас же ніхто не робить прогнозів. Цього року маємо таке перевиробництво картоплі, що на ній не те що фермер не може заробити — продати не може. Усе через те, що у нас стихійний ринок. Плануванням має займатись інше відомство. Функція інспекції — контролювати.

— Як керівник контролюючого органу можете пояснити, чому у нас такі низькі закупівельні ціни на молоко і такі дорогі молокопродукти в магазинах?

— Працюємо над цим питанням. Є постанова Кабміну, що закупівельна ціна на молоко не може бути нижча за 2,2 гривні за літр. Але є якісні показники. Якщо молокозаводи збирають неохолоджене, непрофільтроване молоко, то йдуть додаткові затрати. Отже, молокопереробні заводи повинні або менше платити виробникам, або знизити відпускні ціни. Проблема у тому, що у нас немає обмеження рентабельності, обмеження націнки. Хто яку ціну ставить — так і є. Ринок мав би це відрегулювати. Якби у нас було декілька підприємств-конкурентів, вони воювали б за ціну. А сьогодні на Львівщині є одна “Галичина”. Вона, до речі, має дуже погані розрахунки. Вони мають заборгованість перед виробниками 12 мільйонів, торгівля, своєю чергою, заборгувала їм 52 мільйони. Хоча у жодному супермаркеті вам не дадуть молоко авансом — щоб ви заплатили за нього через місяць. У нас сільське господарство кредитує переробку, переробка — торгівлю, а торгівля жирує.

— Як часто до вас потрапляє насіння з ГМО? Чи все-таки чутки про те, що багато сільгоспкультур генетично модифіковані, перебільшені?

— Продукція з ГМО є. Особливо це стосується сої, кукурудзи та інших культур, не властивих для вирощування у нашій кліматичній зоні. Вчені втрутились в генетику, прискорили темпи дозрівання деяких культур, тому стало можливим вирощувати їх навіть у Львівській області. Скажімо, соя не притаманна західному регіону, так само як і соняшник. Але цього року на Львівщині посіяли 2,5 тисячі гектарів соняшнику. Виникає питання, а що це за соняшник? Якщо ми виявимо у ньому ГМО, то він може йти на технічну переробку, але не в харчування.

— Чи може у сучасних умовах бути конкурентним фермерське господарство, яке не використовує ГМО, стимуляторів росту тощо?

— Сільське господарство має великий ступінь ризику. На 90% воно залежне від природних умов. Фермер може виростити прекрасний урожай, але за тиждень може прокотитись стихія — і він пролітає. Але добрий господар, який дотримується технології, завжди працюватиме з прибутками. Так, ГМО, гібриди підвищують урожайність, але на біологічно чистій продукції можна нині заробити значно більше. Звичайно, екологічно чиста продукція коштує значно дорожче, але нині є достатньо людей, які готові платити більше за якісні продукти. З десяток фермерських господарств на Львівщині уже починають цим займатись.

— Є прогнози, що найближчим часом можуть подорожчати цукор, хліб. За вашими даними, ціни на які продукти можуть зрости найближчим часом і чим варто запасатись?

— Робити прогнози — справа невдячна. У нас практично по всіх культурах цього року достатнє виробництво. Продовольчого зерна достатньо — навіть з запасом. Достатньо і м’яса. Виробництво свинини починає зростати. Яловичини трохи бракує, але тут перекриває м’ясо птиці. Хоча по яловичині уже теж є позитивні зрушення. Почали зростати ціни на курячі яйця, але це — сезонне явище. Дефіциту цукру не буде. Овочів достатньо. Якщо якісь стрибки цін будуть — то вони будуть викликані спекулятивно. Людською свідомістю спекулюють і таким чином впливають на попит на ті чи інші товари.