На роботу, мов на каторгу...

Звук будильника вранці змушує здригатися, вилізти з-під ковдри важче, ніж здійснити подвиг в ім’я батьківщини. Дорогою до офісу ви раптом відчуваєте слабкість і головний біль. З’являється обнадійлива думка: “А може, я захворів?!”. Основне заняття під час робочого дня — споглядання на годинник: “Коли, нарешті, це все закінчиться?”. На щастя, шеф поїхав на переговори, тож ви з радістю тікаєте додому на годину раніше...

Якщо ці ознаки вам знайомі та повторюються регулярно, висновок один — ви не любите своєї роботи. За статистикою, 17,16% українців завжди почуваються в офісі нещасливими, а 8,12% працюють лише заради грошей. Спеціалісти стверджують, що таке ставлення до праці спалює людину зсередини: вона не задоволена життям, не має можливості просуватися кар’єрними сходами.

За словами психолога Тетяни Черняк, на поняття “улюблена робота” впливають декілька факторів. У першу чергу, це залежить від професії: подобається людині її вид діяльності чи ні. На другому місці — колектив, стиль керівництва, робочий графік. Для багатьох має значення розмір заробітної платні: вважає його працівник адекватним щодо затрачених зусиль чи ні. Відбити бажання ходити на роботу можуть навіть труднощі добирання.

Ставлення до праці залежить від того, яким чином працівник опинився на посаді. Коли це виважене рішення, людина зважила всі “за” і “проти”, бачить певні “плюси” (високий заробіток, стаж) — ситуація більш-менш сприятлива. У випадках, коли робота — єдиний можливий варіант, її сприймають, мов покарання.

Якщо працівник щоранку прямує в офіс, мов на каторгу, — це спричиняє постійний внутрішній стрес. Через систематичне психологічне напруження відбуваються негативні зміни в нервовій системі. Згодом це відбивається на всіх внутрішніх органах. Горе-працівники, які потерпають від хронічного стресу, завжди скаржаться на поганий стан здоров’я. Як правило, вони часто хворіють (організм “хитрує”, щоб господар менше часу проводив у несприятливій атмосфері), загострюються хронічні недуги. Люди, які не люблять своєї роботи, страждають від хронічної втоми, погано сплять. Усі ці негаразди відбиваються на емоційному стані: працівник пригнічений, нерідко йому властивий “чорний” гумор. Помітні зміни в мисленні. Людина може стати надто підозрілою: їй здається, ніби колеги та клієнти погано до неї ставляться, щось постійно замислюють.

Той, хто не любить своєї роботи, гірше виконує професійні обов’язки, частіше робить перерви, відпрошується, намагається “вибити” собі зайвий вихідний або втекти додому раніше. Як правило, у вихідні такі люди надають перевагу пасивному відпочинку: на активне проведення вільного часу їм бракує сил. Вже вранці у понеділок відчувають втому: “Вихідні минули, а я ніби не відпочивав!”.

У таких працівників нерідко з’яв­ляється так званий офісний синдром: щойно вони переступають поріг кабінету, відразу починає боліти голова або спина, з’являються ознаки алергії або іншої задавненої хвороби. Усі ці негаразди не варто плутати з лінню, адже вони призводять до професійного вигоряння, найважчим наслідком якого може стати суїцид, оскільки людина спочатку зневірюється у своїй професії, а потім — взагалі у житті. Щоб уникнути неприємностей, роботу, від якої “вивертає”, однозначно потрібно змінювати. Коли людина почувається на робочому місці комфортно, у неї значно зростає працездатність. Зазвичай, люблять ту справу, до якої є хист. Якщо все виходить “на ура”, керівництво та клієнти задоволені, працівник досягає самореалізації — тобто найвищого рівня людських потреб.

Люди, які приходять в офіс з піднесеним настроєм, рідко мають проблеми зі здоров’ям та довше залишаються молодими, адже процеси старіння в їхньому організмі відбуваються значно повільніше, ніж у тих, кого дратує власна діяльність.

Щоправда, не варто писати заяву на звільнення під впливом емоцій та йти “в нікуди”. Залишаючись на старому місці, можна підшукувати нове. Аби легше було чекати змін у житті, поставте перед собою умовні терміни, протягом яких ви повинні знайти нову роботу. Таким чином, почуватиметесь господарем ситуації, а не її заручником.