Сова у книжковій шафі

Тому сюди прилітали і кажани, яких я виловлював сачком, і якісь дивні птахи, які просто несподівано скрикували «чіккіріккк!», а я мало не підскакував від несподіванки. 

Але ця поважна дама просиділа у мене за спиною на книжковій шафі добрих дві години без жодного звуку, стежачи за тим, як я шпіляю на клавіатурі. 

А треба сказати, що сови – мої улюблені птахи. 
Коли ж я нарешті її зауважив у повному ошелешенні, вона теж не ворухнулася. На жаль, у мене не було свіжих мишок. Морожених теж не було. Від шинки і сала вона відвернула голову. Віскі я не пропонував, бо це не зовсім дамський напій. 

Тоді я відчинив двері на терасу і ввічливо сказав:

 – Я не проти, щоб ти в мене жила, при умові, що не будеш какати на мою книжкову шафу. Прилітай ще. А наступного разу я роздобуту якусь мишку. 

Сова вдячно кліпнула, спурхнула і мовчки відлетіла.

Джерело