Не раділа б я аж так Петеру Мадяру, який таки блискуче переміг на виборах в Угорщині Віктора Орбана
Бо все це може бути не кінцем епохи диктатора на мінімалках, а трансформацією. Мадяр - не класичний опозиціонер. Він вийшов із тієї ж системи, яку зараз критикує. Працював поряд із владою, був частиною політичної та управлінської екосистеми Орбана. І, що важливо, не приховував: у молодості він захоплювався Орбаном як сильним лідером
Його стрімкий політичний злет почався зі скандалу, пов’язаного з його колишньою дружиною Юдіт Варгою. Вона була міністеркою юстиції і вимушено пішла у відставку після гучної історії з помилуванням, яка викликала обурення в суспільстві.
Саме тоді Мадяр публічно виступив проти системи. І це стало точкою його входу в політику як опозиційної фігури.
Тому важливо розуміти: Мадяр - це не «анти-Орбан» у чистому вигляді. Це радше його нова версія. Молодша, гнучкіша, більш сучасна у комунікації, з кращим відчуттям суспільного запиту. Але з тим самим розумінням сили держави і ролі лідера.
Для Європи це шанс перезавантажити відносини з Будапештом. Для Угорщини - шанс на демонтаж найбільш токсичних елементів системи. Але не обов’язково на повну зміну моделі. Нам би варто про це памʼятати, а не гучно захоплюватись і чекати розблокування 90 мільярдів від ЄС.
Звісно, перемога Мадяра для України новина швидше позитивна, але без ілюзій. З плюсів:
1. Мадяр не пов’язаний із проросійською риторикою Орбана.
2. Він зацікавлений у відновленні довіри з ЄС.
3. Його позиція більш конструктивна щодо України
З мінусів:
1. Він політик, який мислить категоріями національного інтересу Угорщини.
2. Не факт, що у всіх питаннях цей інтерес збігатиметься з українським.
Угорщина змінюється. Але не обов’язково в бік «ідеальної демократії». Швидше - в бік більш адаптивної, менш конфліктної, але все ще сильно централізованої моделі.
І це той випадок, коли варто дивитися не на перемогу, а на те, якою буде система після неї.
А тут ще парламентські вибори в Болгарії. Ця країна, здається, не може вийти з політичної кризи з 2021 року. З того часу у Болгарії відбулося кілька дострокових парламентських виборів поспіль, бо партії не можуть сформувати стійку коаліцію.
Основні причини досить банальні: корупційні скандали; конфлікт між «старими» політичними елітами і новими силами; різні позиції щодо ЄС, росії та реформ.
Чому ці вибори важливі для України?
Болгарія - член ЄС і НАТО, вона впливає на рішення щодо допомоги Україні; через Чорне море має стратегічне значення для регіону; уряди Болгарії коливалися у підтримці України; частина політиків відкрито виступає проти санкцій щодо рф.
А восени очікується ще й президентські вибори в Болгарії.
Єдине, що втішає - раз є вибори, то демократія працює. Але демократія - це не тільки процедура, це здатність домовлятися, брати відповідальність і будувати інституції, які переживають політиків.
Тому висновок доволі стриманий:
По-перше, не варто зачаровуватися новими обличчями, особливо тоді, коли вони виросли зі старих систем.
По-друге, для України важливі не емоції, а поведінка - конкретні рішення, голосування, позиції.
По-третє, регіон входить у період турбулентності, де результат виборів - це лише початок, а не розв’язка.
І, зрештою, головне: ми маємо справу не з перемогами добра над злом, а з постійним переформатуванням політичних систем.
Тому - менше ілюзій.