Не поминки, а вечір споминів. Споминаючи, співали «Гуцулку Ксеню»…

У містечку Миколаєві, що над Дністром, попрощалися з Оксаною Дмитрівною Добровольською, донькою репресованих у радянські часи  українських інтелігентів, талановитою музиканткою, наставницею молоді, активною громадською діячкою, яка була достойним продовженням своїх батьків, зразковою мамою, бабусею. Після того, як її тіло прийняла земля, родичі і близькі зібралися пом‘янути дорогу людину.

Але то були не традиційні поминки, які іноді перетворюють на, перепрошую, гучні, але «безмовні» застілля. А теплий, легкий, атмосферний вечір пам´яті, щемливих споминів про непересічну особистість, яка була світлом для інших…

Брали  слово раз за разом. Племінниця пані Оксани, яка приїхала із Гуменця на Пустомитівщині, згадувала, з яким трепетом все її село на свято  Дмитра чекало приїзду «цьоці» на малу батьківщину свого батька - знаного у середині минулого століття галицького лікаря Дмитра Стасіва. Вже однією своєю присутністю, своїми оповідями, милими знаками уваги вона ощасливлювала місцевих жителів.

Львівський педагог із 55-річним стажем розповідала, що її свого часу нітрохи не втомлювало довге добирання на роботу у Миколаїв - бо у музичній школі працювали такі харизматичні,  привітні, залюблені у свою справу люди, як Оксана Дмитрівна. На добру згадку про свою колегу  подруга присвятила їй  поетичні рядки Ліни Костенко...

Друзі Оксани Дмитрівни згадували про те, як вона несамовито любила всіх своїх учнів, не ділила їх на талановитих і «проблемних», називала їх прекрасними. Як вона протягом 20 років безплатно, на громадських засадах, працювала концертмейстером у народній хоровій капелі Володимира Лопишка. Як у найменшому була людиною обов‘язку: все, що пообіцяла - зробила. Як, навіть коли підводило здоров‘я, не пропускала жодної мистецької  події у місті, зачитувалася книгами і обожнювала квіти.

Колишній міський голова Микола Адамчук поділився приватною історією з молодості: на самий Новий рік його дружина потрапила у пологовий будинок. Переживав, хвилювався - тож не до свят. Та і як святкувати одному у хаті? Оксана Дмитрівна Добровольська розвіяла всі тривоги без п‘яти хвилин батька: разом з чоловіком Орестом запросили його на новорічну гостину до себе додому. Бути поруч з людиною у складну хвилину - одна з багатьох рис цієї жінки...   

Автору цих рядків Марія Михайлівна Ганич, директор народного музею Уляни Кравченко і  Миколи Устияновича, згадувала:

—  Оксана Дмитрівна була напрочуд цікавою співрозмовницею на будь-які теми. Вона, зокрема, відкрила для мене італійського скрипаля-композитора Ніколо Паганіні і українського письменника Володимира Гжицького. З пані Оксаною та іншими миколаївцями ми  їздили на Личаківський цвинтар, вона проводила там пізнавальні екскурсії.  Починали від могили Ігоря Білозіра, а далі був Іван Франко, Володимир Гжицький, Соломія Крушельницька (надзвичайно її любила), Володимир Івасюк (дуже подобався пам´ятник йому), Мирослав Скорик, з яким вчилася разом, перебуваючи на сибірському засланні. Якось зустрілася з автором пам‘ятника Скорику і напівжартома дорікнула цьому архітектору: «Миросьо у школі мав таке пишне, кучеряве волосся, а ви всього два волоски поставили над ним…»

Пані Марія розповіла нам ще одне, дуже промовисте. Коли Оксана Дмитрівна у тяжкому стані потрапила до лікарні, її оточила опікою вся рідня. Зокрема, зі Львова після завершення робочого тижня щоразу квапилася донька Олеся (пані Оксана називала її пестливо Олесечкою), ночувала біля матусі, підміняла іншу сестру, Олену (Оленочку). Вмикала мамі тихеньку музику, наспівувала пісень. Зокрема, її улюблену «Гуцулку Ксеню». Мама не могла відповісти. Але від почутого очі Оксани Дмитрівни спалахували вдячними вогниками…

На прохання доньок «Гуцулка Ксеня» прозвучала і на поминках, та ні - на цьому вечорі-спомині,  на такому своєрідному творчому вечорі Оксани Дмитрівни Добровольської. Співали усі присутні. Мелодії супроводжували цю українку все життя, під улюблену з них вона відходила у засвіти.
Уміймо ж всі ми гідно пошанувати тих, хто своїм життям на цю повагу заслужив. Навіть сум можна перетворити на світло...