Великий і цінний дар – рідна мова. А рідна мова в рідній Церкві – це велика сила

Рідна Церква нам як мати, але й говорити до нас вона має нашою рідною мовою – зрозумілою, органічною, живою, душевною. Без цього Церква залишатиметься значною мірою чужою, незрозумілою, відстороненою, непізнаною. Коли немає щирості і розуміння – люди віддаляються, стають сторонніми одне одному, духовний зв’язок між ними руйнується, звільняючи місце для різних домислів, уявлень, страхів і непорозумінь. Подібне відбувається між Церквою та її вірними, коли Церква говорить до них мовою незрозумілою, не їхньою, для них неживою. Зникає той таємничий зв’язок, розуміння, довіра, віра.

Чи не цього століттями добивалися всі ті імперські завойовники, окуповуючи і зросійщуючи Українську Церкву, коли забороняли нашу мову, принижували її, палили богослужбову літературу, називали українську мову «базарною» і «негідною» звучати під час богослужінь? Вони прагнули вбити духовність, живу віру в серцях українців, замінивши її на страх, злість і почуття меншовартості, «раболєпіє». Бо коли народ боїться, ним простіше керувати… і руйнувати.

Але справжня віра – це про свободу і надію, Церква – про спасіння, про допомогу і співучасть, про єдність і добро, силу духу і нескореність, про вірність Правді і заповідям Божим. А всі ці євангельські настанови вповні можна усвідомити лише рідною нам мовою, яка просто і зрозуміло пояснює, здавалося б, найскладніші речі, які раніше через нерозуміння або неправильне трактування здавалися нам такими далекими, відстороненими, часто непотрібними чи неактуальними.

Великий і цінний дар – рідна мова. А рідна мова в рідній Церкві – це велика сила. Бережіть її, захищайте, не давайте навіть шансу ворогам її відібрати. Бо разом з цим можна втратити основу, фундамент, самобутність, духовність, єдність і міць. А без «душі» народу посиплеться і його «тіло». Не даймо цьому статися!

Джерело