«Мам, я «залетіла…»

Якось мій знайомий, який добре знається на віртуальних технологіях, сказав, що соціальні мережі — то суцільна сміттярка, треш. Спробував йому заперечити, мовляв, з усіх цих фейсбуків, твіттерів, інстаграмів, телеграмів, тік-токів можна почерпнути багато цікавої і корисної інформації. Але останнім часом все більше ловлю себе на думці, що той мій знайомий був не так уже й далеко від істини…

Взяти хоча би відеоблогерство, яке стає все більш популярним. Із задоволенням переглядаю пізнавальні програми — чи то на теми політичні, соціальні. Так само, як і нарізки із культових фільмів, які не втратили своєї актуальності. Так само, як короткі прикладні відеоролики із кулінарними чи господарськими порадами (тепер це модно називати лайфхаками).

Але…

Одна справа, коли тобі із твого смартфона підказують, як швидко приготувати нову страву, правильно посадити на зиму часник, нащепити яблуньку, швидко відремонтувати поламані меблі, трубу у ванні, яку прорвало серед ночі. Зовсім інше, коли тобі пробують «підняти настрій» недоречними, прямо таки дурнуватими сюжетами на грані фолу. Їхнім несмаком, непристойністю, вульгарністю…

Напевно, і ви бачили ці примітивні «приколи». Як ось — по Львову шпацерує молодик із відеокамерою, у руці — великий пакет попкорну. Підходить до першої зустрічної дівчини і пропонує: дарую тобі цей попкорн, але за однієї умови — зателефонуй зараз же до своєї мами і скажи, що ти переспала з хлопцем, ну і завагітніла…

Я думав, що те дівчисько пошле того «відеооблогера» під три чорти. Та ні! — набирає номер телефону найріднішої людини і відразу її, як мовиться, з порога ошелешує: «Мам, я «залетіла!»

На тамтому кінці проводу гробова тиша, яка переростає в істерику. А черстве дівчисько, увійшовши у відведену їй роль, продовжує випробовувати на міцність нерви матусі: «Так сталося…» При цьому добиває маму поясненням, що зовсім не знає того хлопця, як і те, звідки він — бо «забагато випила».

Виконавши поставлене завдання, дівчина хвацько забирає у відеоблогера пакет із попкорном…

Інша сцена із тієї ж серії. Той же хлопець під час стріму підходить до чоловіків і просить за 1000 гривень його… поцілувати. Дехто, почувши це, обзиває його грубим словом і йде далі. А дехто, хіхікнувши, цмокає відеоблогера у щічку і, отримавши купюри, переможно скидає вгору руки…

Ще один «шедевр», який гуляє у соцмережах. Сільське подвір‘я. Онук приїхав з міста нібито щось допомогти 85-річному дідусеві. Але натомість з будь-якого приводу провокує старого на лайку — а потім із задоволенням знімає його багатоповерхові матюки, від яких в’януть вуха.

Ви не повірите, але ця лайка дуже сподобалася творцям телепрограми «Розсміши коміка» — і вони запросили діда-матюкальника до свого ефіру. Пенсіонер-лихослов став зіркою. Повернувся додому і продовжує матюкатися на камеру. Під цими роликами сотні вподобайок…

Соцмережі сьогодні, як і кіно, телевізор, виконують виховну місію. Формують чиїсь світогляди. В одних випадках пропагують «розумне, добре, вічне», в інших — потворне, злотворне. І те, і те комусь потрібне. Для різної мети — світлої і темної.

Тисячі лайків і поширень мають у соцмережах позитивні мікрофільми. Про те, як, скажімо, простий трудяга прихистив у себе диких козенят і опікується ними. Про те, як хлопчина з Гуцульщини пропагує красу рідного краю, збирає гриби, трави, а за виручені кошти шле дрони нашим воїнам. Про те, як сім‘я селян із Вінничини навчила своїх вівчарок кататися на тракторі, велосипеді, тачці, підводі — і ці потішні собаки додають їм настрою на кожен нелегкий день. Про те, як чотирирічне смагляве дівча (батько якого, мабуть, латиноамериканець) бере мікрофон і наспівує Івасюкове: «Я піду в далекі гори…»

Але стільки ж лайків чомусь отримують ролики сумнівної вартості. Напевно, і ви бачили їх. Для прикладу такий. Березневі коти між собою б‘ються, а за кадром хтось говорить котячими голосами — не нявкання, а мат-перемат. Або ж. Молодий чоловік явно не Делонівської зовнішності, карикатурно одягнутий, із шепелявим голосом, що іноді переходить на істеричне завивання, бере мікрофон і пробує переспівати українські музичні хіти. Притомні люди хапаються за голову, закривають вуха. Інші — регочуть і аплодують, стимулюючи неадекватного молодика ще більше паскудити відому пісню, українську мову.

Ви не повірите, але цього «народного артиста», як він себе називає (а насправді — психічно хвору людину) кілька разів запрошували на телевізійні конкурси. Більше того, як почесного гостя дехто кличе його на своє весілля. І нікому не спаде на думку, що у такий спосіб принижують не тільки себе — нас з вами.

Тож я ще раз кажу про соцмережі, які таке приниження роблять можливим. Якщо у нас немає офіційної цензури на таке неподобство, повинен спрацювати інший запобіжник для захисту суспільної моралі — мораль наша власна.