Навіть у глибокій старості декламувала Шевченка…

Зранку їдемо в одній машині із сімейним лікарем Галиною Юстинівною Мельник, розмовляємо на звичні буденні теми. Аж тут дзвінок на її телефон, вона перепрошує, слухає когось зі своїх співрозмовників. А по завершенні бесіди зітхає і ділиться сумною новиною: «Мати моєї товаришки померла — їй ішов 103 рік… Ганна Максимівна Коваль була дуже розумною, доброю, милою, врівноваженою жіночкою, ніколи нікого не образила. Навіть у свої старші літа декламувала з пам‘яті вірші Шевченка…»

Більше про цю довгожительку, яка походить зі села Манаєва на Зборівщині (Тернопільська область), кореспондентові «Високого Замку» розповіла її донька, Марія Михайлівна Ткачук.

Моя мама народилася у 1922 році у не бідній родині. Батьки мали багато моргів поля, тож вся сім’я тяжко працювала біля землі. Ганна — не виняток. Її життя не було солодким. Гарувала із раннього дитинства. Потім віддали її на науку. Початкову школу закінчила на «відмінно». Дуже любила читати. Самотужки навчилася німецької і польської мов. Вірші розповідала цими мовами…

У 1937 році, — продовжує пані Марія, — моя мама пішла вчитися до села Шибалина у сільськогосподарську школу. Там дівчат вчили готувати їсти, шити. Колись бачила фотографію, на якій зображено, як учні тієї школи обмірювали свиней, телят — і так визначали їхню вагу…

А потім почалася війна. У 1947 році мама вийшла заміж. Перша її дитинка померла. А потім нас, її дітей, було ще четверо.

Батька за несплату континґенту (продовольчого податку) «совіти» посадили до тюрми. Було від чого опустити руки: мама хвора на туберкульоз, а тата нашого вивозять на Сибір. Один із тих облавників був у когось з нашої родини на квартирі. Зуміли у нього випросити тата — тож його завернули назад…

У війну згоріла наша хата, залишилися лише мури. З них потім «совіти» зробили клуб. Поки не постала Україна, доти у нашій хаті проводили гульки. Згодом бурелом зірвав з хати-клубу дах, стіни попадали. На обійсті залишився лише льох. Жодної компенсації за відібрану хату ніхто нам не заплатив…

Мама наша справді добре знала твори Шевченка, розказувала їх із пам‘яті. Любов до читання прищепив їй мій дідусь. Він був грамотним чоловіком, секретарем гміни. Вдома мав багато книжечок. Мама їх читала-перечитувала по декілька разів, акуратно складала на поличку…

У радянські часи мама тяжко працювала у колгоспі, за трудодні обробляла ділянку буряків. Пенсії їй нарахували 3998 гривень. Нічого не додали ні на 80 років, ні на 90, ні на 100…

Фото умовне з сайту edelvika.com