Фільми про няшних окупантів — це російська відповідь на суперуспішні і круті українські документальні кіна
Документалки про хороших російських окупантів та західна освіта для росіян
Багато кого цілком логічно поплавило на сулугуні, коли стало відомо, на кінофестивалі в Венеції була представлена досить цікава агітка «русские на войне». Де молода простая русская баба Анастасія Трофімова — вирішила показати вестернам щемну історію. Про звичайних людей, які з безвиході пішли окуповувати Україну, вбивати прямо в будинках ракетами такі взірцеві сімʼї, як львівських Базилевичів. І головний наратив — вони йдуть воювати з українцями, бо всі ми один народ. І наші дєті нє должни воєвать. Звісно, що ж воювати, якщо раптом все і так буде окуповане. Общий бэкграунд и культурный контекст, як заповідала мадам Бутерброд — Навальна.
Кілька джерел підмітило цікаві деталі біо цієї Трофімової. Вона чимало років була працівницею пропагандистського ресурсу RT. А ще здобула західну освіту.
Чому це важливо?
Перше, маючи західну освіту — типовому росіянину дуже легко видати себе за представника прекрасной россии будущего, яку так шукають то дивовижні автори Форін Полісі. То пан Байден, який любить фотографуватися з усяким сміттям в пляжних парео.
Друге, гарна освіта — особливо, якщо ти чітко визначився з профорієнтацією — це код доступу. І тут важливі не так лекції. Протягом кількох років ти вивчаєш психологію, скіли, таланти, слабинки й сильні сторони потенційних конкурентів, бізнес-партнерів. І просто людей того покоління, з яким ти постійно стикатимешся у своїй сфері. Це також добра нагода відточити себе — і це набагато важливіше за окремі лекції керівника кафедри з купою непрактичної полови.
Тут такі Насті Трофімові корисні росії, аби сконструювати у світі толерантних поні нові наративи. Що рф до нинішньої війни не має жодного стосунку. Що люди в рф шикарні, просто внє політікі. А геноцид українців чинять тому, що бес попутал. Тож обнімімось, знімімо санкції і дайте дуже багато грошей на прекрасную россию будущего.
Тепер я розумію, що мав на увазі розманіжений політзек із гнізда Ходорковського, який на першій пресусі в Берліні видав отаке. Нагадаю.
«Не стоит ассоциировать людей в россии с той политикой, которую она ведёт. Многие граждане россии, которых, может быть, не видно, не согласны с ней. Мне кажется крайне важным, чтобы та пропагандистская картина мира, которая льётся на россиян — «мы в осаждённой крепости, кругом враги», — начала рассыпаться. Я бы хотел обратиться к западным странам, чтобы они повернулись к людям в России, а не к власти, протянули им руку.
Ослабили давление на россиян, разрешили, например, образовательные визы для молодёжи, чтобы россияне увидели, что здесь не враги, которых каждый день показывают по телевизору, а такие же люди. Эти шаги помогли бы всем".
росіяни добре розуміють, що, маючи освітній і культурний код доступу в мізки вестернів — можна чинити таку ж прутню, як нині — і далі.
Фільми про няшних окупантів — це російська відповідь на два суперуспішні і круті документальні кіна «20 днів у Маріуполі» та «Мирні люди», які гарно вистрелили у світі. І показали справжню анатомію російського суспільства.
Тож якісні документалки — реально наша зброя проти нових наративів рф, яка хоче уникнути кари за прєступлєніє.
А ще, очевидно, треба подумати про освіту і репрезентацію України у світі в тій освіті — особливо в мистецтві та історії. Аби дядьки з Форін Полісі та професура Гарварду не дивилась на Україну як незрозумілу брилу російського світу, яка хрін як взялась на планеті.
