Влада в Україні втрачає звʼязок з суспільством
Мені вже доводилось писати: якщо цю війну судилося виграти одній зі сторін, то вона буде виграна не на полі бою, як Друга світова, а через внутрішній колапс державності ворога, як Перша, коли російська, Німецька, Османська та Австро-Угорська імперії розпались зсередини, хоча й під тиском подій на фронті
Українська влада, яка все більше втрачає зворотний зв’язок із суспільством, ризикує піти тим самим шляхом. Ставка на політику fait accompli у відносинах із нашими західними партнерами, внутрішні інтриги, в яких загрузла владна верхівка, надмірна концентрація влади в одних руках, провал стратегічних комунікацій та критичний брак стримувань і противаг у владній конструкції може закінчитися катастрофою.
Те, що наразі відбувається в командуванні ЗСУ, Кабміні, НБУ, НАБУ тощо, свідчить, що конституційний суверен і єдине джерело влади — тобто український народ — втратив будь-який вплив на її дії. Влада навіть не намагається прокомунікувати чи пояснити зміну «більш як половини чисельності» Уряду, звільнення з посади Командувача Повітряних Сил ЗСУ, сенс утримання плацдарму на Курщині, якщо ми ризикуємо вже у вересні втратити Покровськ.
Водночас НБУ, занурений у суперприбуткові схеми з ОВДП замість фінансування армії, вирішив, що найактуальнішою проблемою України на сьогодні є заміна копійок на шаги. ТЦК своєю корупцією та масовим постачанням на фронт абсолютно демотивованих «триденних солдатів» (їх так називає мій знайомий комбат, бо виживають вони у шанцях в середньому три дні) тільки докидає дров до вогню народного обурення…
Ну, а історія про те, як Семен Юрійович посварився з Гізо Тристановичем і до чого тут Шабунін, стала просто апогеєм антикорупційного карго-культу, яким безбожно користається зграйка пройдисвітів. Що в принципі не заважає НАБУ активно витрачати бюджетні кошти на нові авто та інші витребеньки, про які бойові частини навіть мріяти не можуть…
Все це тільки накопичує в народі питання, на які влада не те, що не намагається дати відповідь — вона їх чути не хоче. Типова мантра тирана — просто довіртесь мені: «I alone can fix it», за сумнозвісним виразом Дональда Трампа. І ця мантра працює доти, доки тирану таланить. Поки Прага, Варшава, Брюссель та Париж швидко падають до ніг фюрера. Але коли трапляється Сталінград, просто довіряти стає все важче. Хочеться чути аргументи, а не тільки запевнення «I alone can fix it»…
Питання до української влади наростають наче снігова куля. І просто вірити у зірку «найвеличнішого лідера сучасності» стає все важче.
Чи є шанс на відновлення чесного діалогу між владою та народом, який і несе на собі усі тяготи війни? Чи дочекаємось ми не щоденних поточних звітів стомленого чоловіка, а щиру розмову лідера і нації на кшталт рузвельтових «Бесід біля каміна»? Маю сумніви. Чи це шлях до катастрофи? Вірогідно…
Але не забуваймо, що колапс російської імперії породив Леніна, а колапс Османської імперії — Ататюрка. Які відродили свої держави фактично з попелу. Це тільки у нашого сусіда-агресора: «говорим россия — подразумеваем путин, говорим путин — подразумеваем россия». Україна тому й не росія, що Україна можлива і без Кучми, і без Ющенка, і без Януковича, і без Порошенка, і без Зеленського також.
Поки Рубікон не перейдено, ще є час побачити у власних громадянах партнерів, а не ресурс. Почати говорити з ними, а не до них. Навчитись пояснювати та аргументувати свої вчинки, а не просто закликати довіритись лідеру — мовляв, ніхто, окрім нього, нездатний виграти цю війну. І нарешті повернути у геть розбалансовану систему державного управління стримування та противаги.
В іншому разі… Втім чекати залишилося недовго. Сподіваємось на краще — готуємось до гіршого.
Як зоря над стернею,
Як Христос в небесах,
Як на свято свободи
Під прем’єром фугас,
Знайте, іроди, вішайтесь, юди — |
Завжди Україна буде!
