Прапор у хаті — Україна у серці!
Зраненька приїхав у справах у рідні Бережани і по дорозі на одному зі стареньких приватних будиночків на вулиці Львівській побачив, як вітерець з боку Золотої Липи колише синьо-жовтим знаменом. Господар встановив його, бо сьогодні — День Прапора
Не сумніваюся: зробив він це не за вказівкою офіційних органів, а за власним переконанням. Бо сьогодні, як і завтра, у День Незалежності — свято всіх українців, його свято…
У помешканні майже кожного американця на почесному місці встановлено смугасто-зірчастий прапор США. Так громадяни виказують свою приналежність до супердержави, причетність до її історії і сьогодення. Вивішують цей символ перед будинком у знакові для країни дні, під час подій радісних і сумних. Скажімо, коли Америка здобуде якусь чергову велику перемогу — у науці, у спорті, у війні з терористами — чи тоді, коли країну спіткає горе: смерть національного героя чи руйнівне торнадо. Я з тобою, моя країно! — немовби кажуть американці один одному. І тут же роблять донати підтримки, беруться за лопати. Роблять інші потрібні своїй країні вчинки. Надихає їх державний стяг.
Пригадую перші дні вторгнення росії в Україну. Багато людей ошелешені. Їдуть мовчазними у транспорті. Але побачили у вікнах багатоповерхівок, на автівках синьо-жовті прапори, прапорці — і на серці їм стало легше: Україна живе, Україна бореться, Україна буде!
Років вісім тому я писав про сім’ю пенсіонерів Дубницьких з хутора Малинівки на Тернопільщині. У далекому дитинстві пан Степан був зв’язковим українських партизанів. А пані Марія, його майбутня дружина, разом з мамою готувала домашні макарони для повстанців. Наражаючись на смертельну небезпеку, ті макарони, перемащені шкварками у великому баняку, везли на фірі, прикривши… гноєм. П’яні енкаведисти, які спинили селянок по дорозі, нічого не запідозрили. Навіть не могли і подумати, якими відважними є ці українські жінки.
Звернув увагу, що вся хата пані Марії прикрашена її вишивками. На їх фоні і хотів зробити фото стареньким. А господар з господинею зробили по-своєму: провели мене у коридор — попросили спершу зазнимкувати їх на тлі українського прапора, який поставили при вході у хату. Вважали, що так їхня знимка буде пам’ятнішою…
Я дуже радий, що у моїй хаті є бойовий український прапор від друга-фронтовика з автографами його побратимів. Він завжди нагадує мені завдяки кому тут, у тилу, ми маємо синє мирне небо над головою і врожайні золотисті поля пшениці…
Чому б усім нам не завести таку ж, як американці, традицію: на видному місці у себе вдома (не тільки в офісі) зберігати прапор своєї країни? Він завжди повинен бути під руками. Для щоденного нагадування, ким ми є. Для натхнення. І для того, щоб коли здобудемо перемогу над ворогом, не бігати по крамницях у пошуку синьо-жовтої фани…
