Українців за духом та світосприйняттям стає більше

Ну, й нарешті про канал імені Т. Г. Шевченка, адже Дмитро був головним двигуном наших історичних розвідок.

Зізнаюся — ми не вірили у Ютуб. Ну, справді, що воно таке? Сидять дєвачкі і розбирають баночки з-під кремів. Хто таке дивиться? Тому, коли старший син Andrii Kapranov запропонував зробити історичний канал, ми просто не зрозуміли. Історичний? Український? В цьому ютубі для баночок?

Словом, ми були скептиками. Мабуть, два роки син періодично намагався нас умовити, але робити те, у що не віриш — не за нашими правилами.
Усе змінилося, коли Дмитро запропонував створити за нашою «Мальованою історією» мультик — Історія України за 10 хвилин. Тобто довести лаконічність викладу до абсолюту.

Навіщо? А для популяризації, бо молодь і діти повинні припинити боятися історії і вважати, що це щось нудне, товсте і незрозуміле.
З такою ідеєю ми й подалися в Український культурний фонд та на диво виграли грант. Однак УКФ вимагає, щоб продукт був не лише створений, але й показаний глядачам. А значить що?

Правильно, ми нарешті погодилися з Андрієм і почали працювати над створенням ютуб-каналу.

Назву вигадав Андрій — тут спрацював його природжений іронізм: якщо в Україні все імені Т. Г. Шевченка, то чому не може бути ютуб-каналу імені Т. Г. Шевченка?

Ми колись міркували над тим, чому в радянські часи все називали іменем Шевченка. І дійшли висновку, що у такий спосіб комуністи намагалися девальвувати його постать. Адже Тарас Григорович був народною святинею, і його портрети висіли мало не в кожній хаті. А комуністи шанували іншу трійцю — Маркс-Енгельс-Лєнін. Тому, щоб знецінити Шевченка, вирішили довести все до абсурду. Так з’явився театр опери та балету імені Шевченка, і навіть знаменита психлікарня Павлова у перші роки радянської влади носила ім’я Шевченка. Про київські бульвар Шевченка, площу Шевченка, провулок Шевченка та метро Шевченка, які знаходяться у різних частинах міста, я навіть казати не буду, кожен з вас може сам навести приклади називання на честь Шевченка абичого.

Саме це у постмодерний спосіб обігрує назва каналу, і саме тому вона так легко запам’ятовується.

Якою була мета? Ми, як ви знаєте, не розумілися на ютубі, а Андрій хотів створити канал тисяч на 30 глядачів, біля якого потроху формувати цільову аудиторію.

Почати ми вирішили з перспективної, як тоді здавалося, теми «і ми, Химко, люди». Тобто розповісти про внесок українців у світову культуру та науку — мовляв, ми не гірші за інших.

Тому перший ролик був про винахідника-парашута полтавця Гліба Котельникова. Ми тоді ще не знали, що українцям пофіг свої герої — це відкриття прийшло через книжки про Яворницького та Хасевича, які ми писали паралельно.

На початку ми не мали навіть підкажчика, і тому доводилося вивчати напам’ять по кілька речень — колись ми так робили, працюючи на ЗІКу.
Перший ролик набрав несподівано багато переглядів — сорок тисяч, і канал почав збирати підписників.

Ну, а на другому ролику ми вирішили спекульнути. Річ у тому, що тоді в моді була тема перевертання прапора. А ми свого часу познайомилися з польським консулом в Києві Рафалом Вольським, який несподівано виявився читачем наших книжок. А в процесі з’ясувалося, що він, крім того, за освітою історик, мало того — захищав роботу з питань геральдики.

Тут ми його і запитали: з точки зору геральдики треба перевертати прапор чи ні? І він пояснив, що існує дві традиції — німецька та угорська. Відповідно до першої колір фігури герба має бути на прапорі зверху, а до другої — знизу. Ото і все. Тобто кольори на прапорі можуть бути і так, і навпаки, це однаково законно.

Власне, оце таємне знання ми й вирішили використати у відео.

І вгадали.

Тому, що ролик за тиждень перевалив за сотню тисяч переглядів, а нині вже здолав тримільйонну позначку.

Одною з головних наших мульок була активна жестикуляція в кадрі. Ми навчилися «базарити руками», аналізуючи свої перші виступи на телебаченні ще на початку 2000-х. Батько їх усі записував на відеокасети, він був нашим великим фаном. І ми помітили, що жестикуляція забирає очі глядача — а у форматі «балакучої голови», який у нас вийшов на ютуб-каналі, це безцінна річ.

Тим часом Дмитро активно працював над мультиком «Історія України за 10 хвилин», для якого ми на каналі готували аудиторію.
Третій ролик теж був спекулятивним — топ-5 українських полководців, серед яких зокрема був і Атило, а крім нього Святослав Хоробрий, Петро Сагайдачний, гетьман Виговський у парі з ханом Мехметом IV Ґераєм та командувач УПА Роман Шухевич. Погодьтеся, що це звучить виклично.
Кілька разів ми пробували повертатися до теми українських героїв — Біла Титли, який був головним художником Діснея, здавалося б, безпрограшний варіант, Ніла Хасевича, який був головним художником УПА, Антона Турчановича, який винайшов польову кухню — але марно. Українцям не потрібні власні герої.

Ну, й нарешті дійшла черга і до «Історії України за 10 хвилин». Для того, щоб підстрахуватися, ми з цим мультиком додатково попросилися до Данила Яневського на канал Скрипіна — бо охоплення мало бути максимальним, а до кінця проєкту лишався місяць. Дякуємо Данилові за моральну та інформаційну підтримку, це спрацювало.

Тепер ми з вами знаємо, що «Історія України за 10 хвилин» на нашому каналі подивилися 3,2 мільйона людей, а ще у Скрипіна 266 тисяч, а тоді дуже нервували.

Ну, а поки ми нервували, канал переріс і 30 тисяч, і 50, а невдовзі доїхав до срібної кнопки, що про неї ми ніколи навіть не мріяли.
Виявилося, що українці спраглі до історії так, як спраглий до води мандрівник в Олешківських пісках. Мало того — вони вимагають базової інформації: хто такі чумаки, звідки взялися козаки, як ставитися до кримського народу та Кримського ханства і так далі.

Перед нами лежало ціле неоране поле роботи. Андрій тим часом вчився працювати в Ютубі, підвищував якість виробництва, засвоював нові прийоми монтажу.

Тоді ми зрозуміли, що мрії про 30 тисяч підписників — це смішно, і стали мріяти про 300 тисяч.

В кадрі ми з Дмитром спочатку були по черзі, потім переважно я. Чому? Бо так склалося. Дмитро більше зосередився на дослідженнях, він це робив ґрунтовно та ретельно.

Звісно, ми не історики і не збиралися ними ставати. Ми спиралися та спираємося на роботу істориків і даємо глядачам популярну версію наукових досліджень, розбираючи різні версії та шукаючи істини.

Однак кількість українців в Ютубі не безкінечна, а наша потенційна аудиторія — тим більше. Тому коли після 400 тисяч приросту збільшення підписників уповільнилося, ми зрозуміли, що до позначки у пів мільйона не дотягнемо.

Так би воно й було, якби 24 лютого 2022 року Москва не вторглася до України.

Ми по знайомству потрапили до Азова і там почали на мобільний знімати короткі ролики для глядачів каналу, щоб підбадьорити їх. Потім робили експрес-дослідження про козацьку фортифікацію, козацькі ракети, бомбосховища в СРСР — тобто те, що бачили навкруги. Знімати іноді доводилося під акомпанемент пострілів ППО — особливо пікантно це звучало, коли йшлося про історію ракетної зброї. Розповідаєш — а за твоєю спиною вона стріляє.

Але тут сталося ще одне диво — велика війна призвела до нової хвилі зростання підписки, і за два роки вона подвоїлася, переваливши за 900 тисяч.

Здавалося, до золотої кнопки залишилося ще трохи — але тут раптово помер Дмитро, і канал залишився сиротою.

Так, я знаю, що ви напишете, історія каналу не закінчиться, і ми будемо робити канал далі. Бо так хотів Дмитро і цього хочете ви. Отже, ми будемо й далі зустрічатися в Ютубі.

Ну, а поки підпишіться на канал, якщо ще не підписані — Дмитро зрадів би золотій кнопці. І не тому, що був марнославним, а тому, що українців за духом та світосприйняттям стає більше. А українська нація — це спільнота людей, об’єднаних національною ідеєю, мовою та культурою.

І він був одним з активних творців цієї нації, як би пафосно це не звучало.

Джерело