- від оприлюднення мирного плану Володимира Зеленського минуло 1,5 року, те, що винесено лише 3 пункти з 10 — прагнення зібрати якомога більше охочих, але персоналізований розрахунок на Байдена та Сі не зіграв;
- питання продовольчої безпеки світу Сили оборони України вирішили без рішень саміту, загнавши в порти російський ЧФ рф та дозволивши відновити експорт зерна. Заклик до вільного мореплавства в Азовському морі, яке внаслідок дій рф стало її внутрішнім озером, не є реалістичним;
- обмін полоненими «всіх на всіх» та повернення всіх депортованих — тригер для кремля, тому путін згадав, що у них наших полонених у 5 разів більше. Про ордер Міжнародного кримінального суду ООН у комюніке не йдеться;
- якби саміт у Бюргенштоку нічого не значив, росія б не боролася проти нього, досвід ігнору у них з часів Громика є;
- зауважте, що всі учасники саміту виступили у власній парадигмі, передбачувано, зі звичних позицій. Це — лише початок процесу пошуку миру, і усвідомлення цього дисонує з меседжами української влади про те, що у Швейцарії закладено механізм тиску на кремль;
- у путіна здали нерви, і його «розминка» 14 червня (до речі, не лише у росМЗС, але і перед «героями СВО») свідчить, що він нервує. Думаю, через готовність Заходу надати 50 мільярдів доларів кредиту Україні під заставу рос активів у Європі;
- прикро, що Україна виявилася не готовою до випаду путіна інформаційно, наче це не прораховувалося з огляду на його останні заяви;
- — нам необхідно не будувати настрої «воювати залишилося 2−3 тижні», а зміцнювати державу, її систему управління зсередини, але таких намірів я поки не бачу;
- про фігуру Єрмака, яка бовваніла посеред саміту… ви самі все знаєте, наша офісно-президентська республіка постала у всій красі.
P. S. Нагадую, що комюніке — рядове повідомлення, здебільшого про наслідки або хід дипломатичних переговорів. Шукати у ньому імперативні механізми дуже складно.
Джерело
