Коли їх народжувала, ти погодилась з тим, що частини твого серця будуть жити не в твоєму тілі

Тобі 21 рік. Ти виходиш з пологового будинку з пустими руками. У твого ненародженого ще сина зупинилось серце перед самим народженням. Рятують тебе, бо сепсис, бо переливання крові, бо на грані. Коли ти приходиш до тями і просиш віддати тіло дитини, говорять, що тіла немає. Біовідходи.

Поки ти була в реанімації ніхто не просив віддати тіло. Ти мати дитини, яка не побачила цей світ, і навіть немає місця поховання.
Тобі 31. Ти 10 років казала, що ти не хочеш бути мамою. Ти могла прокинутись вночі в холодному поті, бо тобі снилось, що ти вагітна. Але. Чомусь все частіше ти обертаєшся на жінок з дитячими візочками. І заглядаєш в них. Потім несподівано ти завагітніла. Тяжка вагітність, постійний токсикоз, неймовірний жах втратити дитину. Але ти народжуєш. Ти мати довгоочікуваної дитини.

Тобі 40. Ти була 4 роки в програмі зі штучного запліднення. Ти шалено хотіла ДІТЕЙ. Не дитину, а саме дітей. Після величезної кількості спроб, викиднів, ти нарешті вагітнієш ще й двійнею.

9 місяців моніторингу, контролю, переживань. Але диво: ти народжуєш доношену двійню хлопців, хоча хотіла дівчинку. Ти мати вистражданої двійні.

Тобі 46. Весь твій будинок в безкінечних чоловічих шкарпетках. Старший лось, вище тебе зростом, та майже вдвічі важчий за тебе, з перепадами настрою, як в тебе під час вагітності, постійно погрожує піти з дому. Ти пошепки питаєш всіх своїх знайомих дівчат, чи не знають вони місце, куди можна здати дитину 14 років, і забрати в 21 нормального дорослого. Звісно, не для себе питаєш, для подружки.
Двійні майже 6 років, постійно ділять між собою з криками абсолютно все. Як 6 років тому ділили між собою місце в твоєму животі. Тоді виграв Давид, який лежав по діагоналі. А Остапа заштовхав в самий таз. Зараз перевагу має Остап. Він важчий та вищий на зріст. Але Давид хитріший. Вони не перестають з криками ділити все інше: цукерки, машинки, одяг, увагу, ще раз машинки, знову цукерки, знову увагу.

Зранку ти прокидаєшся від того, що вони з криком між собою ділять щось, неважливо що. Ти рахуєш скільки тобі буде коли вони закінчать інститут, і тобі погано від думки, що тобі їх ще ростити і ростити.

Але в один день ти приходиш додому в надскладному емоційному стані. Старший прокидається і йде робити чай. І тільки він вміє зробити його з тією кількістю цукру та такої температури, як любиш ти.

Прокидаються малі. Остап приносить малюнок чи ще щось, що він зробив для тебе в садочку. Давид залазить до тебе в ліжко обіймати та цілувати. Ти обіймаєш і цілуєш дітей і розумієш, що найбільш прекрасне, що ти зробила в цьому житті, — це народила трьох синів.

Але тоді, коли їх народжувала, ти погодилась з тим, що частини твого серця будуть жити не в твоєму тілі.

З Днем матері, нас всіх, мами.

Джерело