«24 лютого. Класна робота»
Сьогодні 24 лютого, і для мене ця дата, крім того, що це початок великої війни, породжує ще одну дуже особисту асоціацію
Через кілька місяців після повномасштабного вторгнення ми у складі підрозділу ЗСУ зайшли в прифронтове село в один із навчальних закладів Донецької області. І там, на звичайній шкільній дошці, такій, яка є у кожній школі Львівщини, акуратним почерком на дошці виведений напис: «24 лютого». І трохи нижче: «Класна робота».
Так роблять, мабуть, по всій країні чергові учні для того, щоб не писати це вранці.
І ось приблизно в кінці квітня я стою у повній амуніції, з бронежилетом, автоматом, шоломом (+аптечка, магазин, запасний турнікет і все оце) і дивлюсь на цей напис білою крейдою на дошці: «24 лютого. Класна робота».
А під партами (так, я спеціально дивився), таке, знаєте, звичне — зошити, підручники в таких самих, як у нас, обкладинках, — все те ж, що і ви знайдете в своїх школах.
І я розумію, що на цій дошці, в цій школі, в цьому класі більше нічого ні разу ніхто не писав. В ній більше не було дзвінків у восьмій (чи дев’ятій?) ранку. Не було учнів. Не було батьків, вчителів.
Всі вони колись, імовірно, що саме тоді, 24 лютого почули: більше до школи не йдіть. Забирайте дітей. Забирайте рідних. Беріть те, що зможете забрати з собою.
І їдьте. Втікайте. Забирайтесь. Бо тут війна.
Це село зараз окуповане. Школа — розбита. Але не повністю. Я бачив відео з квадрокоптера, де частина школи ціла.
Приблизно там, де був той клас. Де була та дошка, де писало: «24 лютого. Класна робота». І можливо, що він, той запис, на шкільній дошці, є і зараз.
І можливо, колись, я собі це уявляю, зайде боєць в брудному українському пікселі. Такий самий як і я колись, в американському броніку, з радянським АК-74, в шоломі і з отим всім, знаєте — аптечкою, запасним турнікетом.
Витре той напис, якому сьогодні вже два роки, знайде крейду (вона там є, у вчительському столі) і напише:
25 лютого. Перемога.
