Актори-розвідники та інші персонажі можливі, поки їх тягнуть за вуха і розкручують
Паразити потягнуть вас на дно, коли вип‘ють усі соки
Ідея цього поста зародилась після допису Олексія Данілова про такого собі «актора-розвідника, який працює на інтереси рф».
Я дозволю собі нагадати, хто виростив цю бородату женщіну Люсю? Офіс президента. Саме вільний переказ з творчими варіаціями офіційних звітів Генштабу близько місяця на камеру — зробив цього месьє дуже популярним. Заспокійливим для недалеких дам, для тупих, як корок, чоловіків. І ще гірше — надією для тих, хто звик до простих рішень.
Нагадаю, як оці історії про 2−3 тижні оцінював безпосередній працедавець Люсіка Андрій Єрмак:
«Вважаю, що він (Арестович — ред.) на своєму місці… в нього велика армія прихильників. І я думаю, що на своїй такій мові він з ними розмовляє, і вважаю, що дуже професійно це робить».
Найсмішніше, що Арестовича свого часу зі смітників телеіндустрії розваг відкопали піарники попередника. І він став заспокійливим для іншої команди. Пошукайте для цікавості новинки Прямого за квітень 2019, де Люся запевняла, що з рейтингами президента все ок. І ще підростуть. Хоча соціологія уже пів року падала, як яблуко Ньютона.
Тому, коли я чую історію про новий зашквар улюбленого блоугєра, чатрулетника з партійного списку, актора-розвідника-пілота-Глубокослава — я посміхаюсь чеширським котиком.
Чому так виходить?
Поясню.
Я бачила чимало нутрянки політики і політиків без прикрас, в стресі, на адреналіні і в іміджевих калюжах. Так само бачила багатьох осіб, яких наймали як консультантів, піарників, політтехнологів. Невелика частка з них реально профі з фантастичним мисленням. Але більшість — це чиста вкусовщина, паразити і просто від невміння того чи іншого політика розбиратись в людях. Мене завжди дивувало, як певний політик досягав певних кар’єрних і фінансових висот, але команду підбирав десь зі сміттєвого полігону номер п’ять. З часом, коли кількість цих обгорток і падалі переважала відсоток спеціалістів — перспективний проєкт глох і здихав в агонії. Ще і отримував порцію заслуженої ненависті від тих, хто у нього вірив.
Із особистої практики розкажу кілька історій, від яких у мене просто виносило мозок.
Історія один. Це було за пару тижнів після Революції Гідност, і мій тодішній керівник сказав, що ось близька родичка нашої керівниці знайшла унікальних піар-спеціалістів із Ізраїлю, і нас, недолугих, зараз будуть вчити, як треба працювати. Був ранній ранок суботи, я була сонна і зла від недосипу. І пішла на ту лекцію. І там нам розказали, як… писати ліди до новин і виділяти жирним шрифтом заголовки. «Для чого ми це слухали? Ми закінчили КНУ і ЛНУ, журфаки, де цю грамоту розповідали щодня 5 років?». Керівник мовчав. За місяць ці лектори благополучно поїхали. І їх осипали грошима. Такими, що ми в житті ніколи не бачили.
Історія два. Якось на одному проєкті працював майже 40-річний чолов’яга без особливих талантів і вмінь. Але його тягнули і жаліли. Якось причина цієї лояльності була розкрита. «У нього розлучились батьки, коли йому було 13. Ти ж розумієш, що йому було тяжко, у нього депресія». Потім була відмазка, що «йому потрібна нормальна зарплатня, бо у нього є дівчина», «він мужик і йому треба підвищення».
Історія три. Один із підопічних клієнтів поставив ставку на одну людину і отримав гучний скандал. «Нащо це треба було робити, аби ми вигрібали цілий місяць?». «А що таке? Я думав, що він спокійний, нікому не відомий і буде під повним контролем». Контролю не вийшло. Бо для того, щоб був контроль — варто прокрутити різні варіанти розвитку подій з негативними сценаріями. І протестити, як їх гасити.
Мораль? Актори-розвідники та інші персонажі можливі, поки їх тягнуть за вуха і розкручують. Паразити потягнуть вас на дно, коли вип‘ють усі соки. Складно назвати кількість амбітних проєктів, які почили у бозі, бо туди брали самозванців і некомпетентних людей.
