Серед найбільш ймовірних сценаріїв розвитку людства називали фрагментацію світу за прикладом міст-фортець
Коли тотальна війна всіх проти всіх створює окремі закриті острівки закритих союзів, що здатні себе захистити
До політики я захоплювалася футурологією. Футурологи люблять яскраво описувати майбутнє, в якому є штучний інтелект, що вгадуватиме всі наші бажання за виразом обличчя, плаваючі міста після глобального потепління, нові види енергії, еміграція в космос і навіть телепортація та безсмертя завдяки науці.
Але частина футурологів завжди попереджала, що все це може бути навпаки, тобто, що людство цілком може впасти в нове Середньовіччя або навіть камʼяний вік, як це бувало вже в людській історії… Трипільська культура на нашій землі та античність, і що було потім — ми всі знаємо…
Серед найбільш ймовірних сценаріїв розвитку людства називали, окрім нового технологічного стрибка, ще і фрагментацію світу за прикладом міст-фортець, коли тотальна війна всіх проти всіх створює окремі закриті острівки закритих союзів, що здатні себе захистити.
Ну, і от саме зараз ми є свідками реалізації цього сценарію…
Нова «вісь» у форматі рф-Китай-Іран-ПнКорея явно взяла курс на переписування правил глобальної безпеки та міжнародної взаємодії і прагне «багатополярного світу», де кожен «полюс» сам встановлює закони, за якими живуть його сателіти.
Це явно потребує війни. І зосередження світу не на технологіях розвитку, а на розвитку технологій вбивства. І їх виробництв, як ключового елементу економічного розвитку.
Проте остаточного стрибка в прірву нового Середньовіччя ще не відбулося… І дай Боже, аби реальне усвідомлення перспектив все-таки спонукало людство поборотися за перший і кращий сценарій технологічного розвитку…
Для цього війна в Україні і на Близькому сході має завершитися покаранням агресорів та встановленням непорушних правил безпеки на основі міжнародного права, де це гарантуватимуть системи колективної безпеки (все решта — це значно слабкіші гарантії).
…Сьогодні я маю загадати бажання, і я формулюю його так: ми живемо в надскладні часи вирішального вибору на століття, тому дай нам Боже вибороти те, за що боремося — свободу і майбутнє у кращому і безпечнішому світі. Ну, і звісно, аби ця екзистенційна війна зберегла тих, кого ми любимо…
Бо без людей, любові і свободи — ми ніщо. В 46 це вже дуже добре усвідомлюєш… Ось такі роздуми в цей момент життя та історії, яка пишеться на наших очах, але так хочеться вже пожити якийсь час нудно.
