Чому ж у нас така коротка пам‘ять?
І до маніпуляції останніх днів про те, як наші люди не їхали з-за кордону захищати Україну на початку повномасштабного конфлікту
Відкриваємо стару новину за 10 березня 2022.
«Понад 200 тисяч українців вже повернулись з-за кордону. Речник Держприкордонслужби Андрій Демченко розповів, що 80% з тих, хто повернувся, це чоловіки».
Думаю, не секрет, куди пішли потім ці чоловіки, серед яких було чимало ветеранів першої фази війни. Із прям яскравої історії — пам’ятаєте, як іконописиця Іванка Крип‘якевич-Демид співала колискову над труною сина? Її син Артемій, колишній ветеран «Азова» — із початком російського вторгнення в Україну, 1 березня 2022 року повернувся із Бразилії, де стрибав із парашутом зі статуї Христа-Спасителя. І пішов на війну. Та колискова матері мертвому сину — один із найбільш емоційних моментів цієї війни.
За ці майже два роки не бракувало сюжетів, інтерв’ю і, на жаль, некрологів, де про героя чи героїню було сказано, що ця людина повернулась захищати Україну, хоча ДО жила певний час в іншому місці.
Чому ж у нас така коротка пам‘ять?
Я уже писала, що Ізраїль вирішив не цензурувати медіа у воєнний час. Там вільно пишуть критичні статті — уряд шльопають нещадно. І он левова частка людей вважає, що Нетаньяху неналежно готувався до війни (86%) і не попередив громадян. А отже — має понести відповідальність і піти у відставку (94%) після того, як ситуація дещо вирівняється.
У фокусі уваги ЗМІ і експорту на Захід — людські історії людей. А не морди в м’ятих флісках з адміністрації. Це і дає той бажаний ефект рішучого опору незламного народу.
За бажання — у нас є сотні таких історій. Мені дуже впав у душу сюжет Радіо Свободи, де люди абсолютно віддалених від армії професій — розказували, ким вони були до того, як стати піхотою, розвідником, бойовим медиком.
У нас же влада після визволення Херсону не могла стерпіти те, що люди гойдали на руках 28 бригаду, цілували в руки і щоки Дмитра Марченка, коли місцеві осипали хризантемами військових і несли їм вистраждані пиріжки. Тому уже певний час всі військові новини забиті *бальниками, які мають до воєнних перемог таке ж відношення, як масло до космосу.
Це і дає паршиве враження, що у нас якісь не такі люди, які лише і думають, як би втекти на німецький соціал. І піти на танцюльки в Бохо.
Такі звісно, теж є. Але за всією соціологією — таких, що зовсім байдужі — відсотків 10. І всі цифри фізичні її підтверджують.
