Барселонські вареники для воїна ЗСУ
Колишня вчителька з Івано-Франківська, а нині заробітчанка Алла, вважає своїм обов’язком на чужині провідувати поранених фронтовиків
Він, цей прикутий до ліжка 25-річний десантник, що волею долі опинився в іспанській клініці, звичайно — герой. Як і сотні тисяч інших захисників України, які не шкодують свого життя і здоров’я заради нас з вами. Але цього разу мова не про нього. А про незнайому для лейтенанта жінку, яка щотижня навідується у його палату з повними сумками домашньої їжі. І своїм вчинком змушує захоплюватися нею.
Ще якихось двадцять років тому Алла працювала вчителькою початкових класів на Прикарпатті. Життєві обставини змусили її податися на заробітки за кордон. Колишня наставниця маленьких українців нині опікується старенькими немічними іспанцями.
Недавно через соцмережі Алла дізналася, що у Барселоні, де з чоловіком купили собі квартиру, в одному з престижних медзакладів, лікують кількох важкопоранених бійців ЗСУ. Ця новина дуже схвилювала її. Далека війна немовби пересунулася ближче, дихнула на неї…
Швиденько впоравшись зі своїми справами, Алла подалася до цього шпиталю — хотіла провідати співвітчизників. Прийшла як до рідних. Ось і вчора в її сумках були приготовлені у барселонській квартирі борщ, деруни, вареники із сиром-картоплею, налисники. Хотіла, щоб через ці її гостинці українські воїни подумки перенеслися до себе додому, за мамин стіл. Дуже зраділа, коли побачила, як загорілися очі Богдана, який відчув такі знайомі аромати…
Згодом у розмові ця жінка зізналася, що дотепер не допомагала українській армії пожертвами у всякі благодійні фонди. Боялася, що її допомога піде «у нікуди». Після публікацій про корупцію у Міноборони, розкрадання гуманітарної допомоги оте побоювання, що її тяжко зароблені євро потраплять не за призначенням, ще більше посилилося.
— А коли я прийшла у лікарню і побачила цих зранених дітей, — каже Алла, — мені захотілося хоч чимось зменшити їхній біль. Ці діти ішли воювати за мене, за мою рідню в Україні — щоб я згодом приїхала до своєї хати в Івано-Франківськ і не боялася, що туди увірвуться чужинці…
Крім смаколиків, Алла принесла нашим хлопцям у клініку спеціального сиропу, який має краще очищувати організм, різних мазей, кремів, які повинні би допомогти заживляти рани воїна…
Ми часто б’ємо тривогу через великі масштаби трудової еміграції, переживаємо, що в себе вдома не буде кому піднімати країну. Але у цих сумних процесах є і певний позитив. Нашого цвіту стає багато по всьому цвіту — і у тяжкі хвилини на виручку нам приходять наші краяни. Ніщо у скрутну хвилинку на чужині тобі так не додасть сил, як тарілка гарячого українського борщу, деруни, вареники із сиром. І добре слово місцевого українця.
