Про бодішеймінг і гигикання стосовно зовнішності
Вважаю, що цю «прутню» треба присікати тут і зараз
Коли я періодично читаю коментарі під своїми відео, там є поради «треба поправитись хоча би кілограм на 10». Коментарі знавців (насправді ні) типажів жіночої краси в Україні: «Хіба ж ви справжня українська жінка, у вас нема повної пазухи!». Жарти на рівні 95 Кварталу: «Треба їсти більше борщу із салом» і «Богдан забрав їжу у Марини». Із недавніх порад: «Треба пофарбуватися у брюнетку — скинете 5−7 років». Хоча що там скидати від молодого віку і нащо — я не розумію.
Багато років тому я переживала наслідки тяжких спортивних травм. Коли довелось їсти чимало антибіотиків, гормонів. І на пам’ять залишився здоровий операційний шрам на нозі, схожий на змію. Коли я плюнула на все і вдягла шорти — чула чимало в спину слів: «Боже, хто ж її за жінку візьме з таким шрамом?». Минули роки, я люблю цей шрам, і на спортивних ногах він виглядає цілком нормально. Не заважає мені жити і вдягати все, що я захочу. Ніколи не заважав мені крутити романи.
Я рада, що у нас в країні багато людей, які упевнені, що їх ніколи не торкнеться діабет, рак, серцево-судинні захворювання та травми. Насправді це ілюзії — бо це основні причини смертності українців обох статей.
Вважаю, що цю «прутню» треба присікати тут і зараз. Інакше завтра буде «ржаніна» над ветераном на протезах, над колишнім воїном з обпаленим обличчям чи дитиною, яка під час обстрілу втратила око. Всі ці молоді люди скоро стануть звичними нашими колегами і зустрічатимуться на кожному кроці щодня.
Я ціную уже зараз людей, які вижили у нашій м’ясорубці і мають волю до життя та змін, попри все більше — ніж абсолютно здорових мужиків і колаборантів, які за бабки поїхали на Мальдіви і в Монако. І отримують там гламурну засмагу.
