Українське «дякую» для хорвата Йовічевіча

Рінат Ахметов, власник найсильнішого футбольного клубу України, донецького «Шахтаря», ошелешив кадровим рішенням. Судячи із повідомлень у пресі, він вирішив розстатися із головним тренером Ігорем Йовічевічем — попри те, що той, руйнуючи мінорні осінні прогнози скептиків, привів команду «помаранчево-чорних» до 14-ї перемоги у національному чемпіонаті і виборов путівку у Лігу Чемпіонів УЄФА.
Відставка успішного наставника за рік до завершення його контракту стала не тільки прикрістю для нього самого, а й несподіванкою для його молодих гравців, які зріднилися зі своїм Містером і, набравшись значного досвіду під керівництвом хорватського фахівця, восени збиралися наробити шуму у футбольній Європі.

Такі кульбіти у спорті бувають. Максималіст Ахметов, перед очима якого феєричний «Шахтар» попередніх років, майже повністю сформований із бразильців, вочевидь, занудьгував за «старими добрими часами». І, мабуть, хоче негайно, буквально вже побачити аналог тієї зіркової команди. А «вже» не вийшло. І на це, з огляду, на драматичні події в країні, сподіватися було важко.

Нинішній колектив, у час війни сформований в основному з молодих українців, звичайно, поступається якістю гри «Шахтареві» періоду Срни, Фернандіньо, Адріано, Матузалема, Тайсона, Марлоса, Жадсона, Вілліана, Дугласа Кости, Ісмаїлі та десятка інших заморських зірок. Але і без них «Шахтар» залишився яскравою, самобутньою командою, у форсмажорних умовах зійшов на вершину українського футболу, в очних поєдинках переконливо розправився з головними конкурентами.

Ігор Йовічевіч може йти з «Шахтаря» із високо піднятою головою. Восени і навесні його підопічні непогано показали себе в європейських турнірах, заробили чимало грошей для клубу і водночас — очок для України у таблиці коефіцієнтів УЄФА. Йовічевіч «підшліфував» не одного таланта, декого із футболістів відкрив заново, дав їм друге дихання. І ще — створив «домашній» мікроклімат у команді, який робить з неї моноліт. Все це у недалекому майбутньому може принести більші плоди. Просто треба почекати.

Якби на наших трибунах були глядачі, вони, безумовно, влаштували б хорватському тренеру бурхливі прощальні овації не тільки за його особливий, з романтичними балканськими нотками футбол. А й за український патріотизм. 49-річний житель Загреба досконало вивчив нашу з вами мову і своїм прикладом змусив згадати її футболістів донецького клубу, які зазвичай спілкувалися по-іншому. Перед матчами українського чемпіонату хорват Йовічевіч разом із футболістами пристрасно виконував Державний гімн України. І при найменшій нагоді, зокрема — перед закордонною пресою — наголошував: ми граємо не тільки за медалі, ми хочемо перемагати на футбольному полі, щоб додати сил на полі бою воїнам Збройних сил України, які боронять свою державу. Не пригадую, хто ще з іноземних спортсменів так щиро переймався б нашими справами, так пропагував би Україну, її прагнення до свободи, як робив це Йовічевіч. Дивуюся, чому цієї фанатичної любові до нас з вами ніяк не помічали у столичних кабінетах. Йовічевіч заслужив не тільки спортивної медалі найвищої проби, а й гідного державного пошанівку.